Ця думка займала Пушкіна як нова лірична тема. І він не раз вертався до неї:
Так ставок під покровом верб густих…
На небі сіренькі Хмари,
Перед гумном соломи купи
Хвіртку, зламаний забір,
У мої осінні дозвілля,
“Євгеній Онєгін” друкувався по главах протягом багатьох лет. Пушкіна почав свій роман у віршах через три роки після того, як він закінчив “Руслана й Людмилу”, а закінчив і надрукував цю книгу за три роки до смерті. Можна сказати, що над “Євгенієм Онєгіним” він працював все життя.
Однак “Євгеній
У старовини є свій смак. Так, Історія писання “Євгенія Онєгіна” дає нам відчути принадність небагатослівності, стриманості й простоти. Уже на овний хід ішла робота над романом, коли Пушкін жартівливо помітив про себе, у третій особі, в одному з листів до Н. И. Гнєдича: “Він мовчить, боячись набридати тим, яких любить”.
Аптеки, магазини моди,
Візок несеться чрез вибої.
Коли Пушкін закінчив “Євгенія Онєгіна”, багато хто сказали, що “роман не кінчений”, що
Знову прийнятися мені в осінні дозвілля.
Плила по дрімаючій ріці…
Але якщо ми випишемо й прочитаємо все, що говорив Пушкіна у своєму романі, “Євгеній Онєгін” стане перед нами, як таємниця. Ми не знаємо, що послужило приводом і причиною роману, коли зложився задум, як виникла думка про “онегинской строфу”. І чому Пушкін вирішив написати “роман у віршах”.
Перед хатинкою дві горобини,
. . . Уже стовпи застави
З Мильонной лунав раптом;
И зграї галок на хрестах.
Перегукувалися вартові;
Бєлінський мав всі підстави назвати роман Пушкіна “енциклопедією російського життя” Це була ще й теперішня енциклопедія романічного жанру.
Купці, лачужки, мужики,
Біліють; от уже по Тверской
Люблю піщаний косогір,
Палаци, сади, монастирі,
“Роман кінчається одповіддю Тетяни, – пише Бєлінський, – і читач назавжди розстається з Онєгіним у саму злу мінуту його життя… Що ж це таке? Де ж роман? Яка його думка? І що за роман без кінця?”
Ви мені радите, други,
Бєлінський зі своєї сторони доводив, що “Євгеній Онєгін” – це добуток велике, художньо цільне й завершене. На його думку, поет завдяки своєму творчому інстинкту створив повний і кінчений Твір і вмів зупинитися саме там, де роман сам собою чудово закінчується й розв’язується.
Називаючи “Євгенія Онєгіна” “незакінченим романом”, Бєлінський указував на “сміливість винаходу” Пушкіна. Роман здавався “незакінченим” тим, хто судив про нього з погляду старої, “шкільної” поетики. Критика вперше зштовхнулася з “романом життя”.
Усе було тихо; лише нічні
Лише човен, веслами махаючи,
Що стосується Онєгіна, те й тут було багато “званих”, і серед них особливо виділявся А. Раєвський, “демонічний” друг Пушкіна, не раз, що спокушав свою й чужу долю. Звичайно, є в Онєгіні деякі риси Раєвського. Але подібність Пушкіна з героєм роману було настільки велике, що він повинен був особливо відзначити “різниця” між собою й Онєгіним: “Завжди я радий відзначити різниця між Онєгіним і мною”.
“Євгеній Онєгін” – роман міської. І не просто міський, а саме петербурзький роман:
Але “Євгеній Онєгін” – це й московський роман, можна сказати, перший теперішній московський роман у російській літературі:
Ви за “Онєгіна” радите, други,
У ті дні, як любо мені писати,
Роман забутий продовжувати…
Хлопчиська, крамниці, ліхтарі,
Так дрожок віддалений стукіт
Пушкін відводив розмову убік. Він готовий нив скільки завгодно говорити про продовження роману, не доторкаючись до нього. Роман був кінчений.
Весь до кінця, до межі. Його не бентежило здивування критики. Навпроти, саме це здивування свідчило про правильність вибраного шляху.
Першим толмачем “Євгенія Онєгіна” як художнього цілого був Бєлінський. Він прямо почав з розбору самої проблеми “неоконченности роману”.
Що ми знаємо про прототипи героїв “Євгенія Онєгіна”? Так майже нічого. Тому тут можливі самі несподівані зближення, гадання й навіть угадування. Ганна Керн, що Пушкін називав “генієм чистої краси”, була великодушної коханої.
Вона називала Пушкіна “генієм добра”! Це, може бути, краще із усього, що було сказано про нього, але сучасниками.
“Один великий критик, – іронічно продовжує Бєлінський, маючи на увазі Полевого, – навіть печаткою сказав, що в “Онєгіні” немає цілого”.
Балкони, леви на воротах
Миготять повз будку, баби,
“Ми думаємо, – пише Бєлінський, – що є романи, яких думка в тім і полягає, що в них немає кінця”. Роман дає нам таке глибоке знання про героїв, про їхню епоху, історію, про життяя, що значно більше й вище знання сюжетних подробиць. “Досить і цього знати, щоб не схотілося більше нічого знати”.
Бухарці, сани, городи,
Їй здавалося, що історія Тетяни Ларіній, що вийшла заміж за сивого генерала, нагадує її долю. Але Тетяна Ларіна не схожа па Ганну Керн. Кюхельбекер, що добре знав Пушкіна, якось помітив, що “поети схожий сам на Тетяну…”. А скільки було претендентів на роль прототипу Ленского! І Андрій Тургенєв, і Рилєєв, і Кюхельбекер…
У кожному з них було щось від “младого поета”. Але Лермонтов побачив у Ленском пророцтво про долю Пушкіна: “Як той співак, невідомий, але милий, видобуток ревнощів глухий, оспіваний їм з такою дивовижною силою”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)