Реалізм роману пофарбований критичним відношенням до действи-тельности. Це виражається насамперед у типі конфлікту – разо-чарованная, незадоволена у своїх суспільних запитах особистість перебуває в протиріччі із середовищем, що живе по своїх відсталих законах. Однак, реалістично зображуючи героя, Пуш-Кин не вириває Онєгіна з його кола.
По вірному зауваженню Герцена, Онєгін “ніколи не стає на сторону правительст-ва”, але й “ніколи не здатний стати на сторону народу”.
Пушкін “Євгенієм Онєгіним” визначив тенденцію
Роман “Євгеній Онєгін” був названий В. Г. Бєлінським ” энцик-лопедией росіянці життя”. Дійсно, як з енциклопедії, з роману можна довідатися все про пушкінську епоху. У романі показу-ны всі шари російського суспільства: вище світло Петербурга й патриар-хальная Москва, помісне дворянство й селянство.
Роман дає подання про систему утворення дворян у той час, про коло читання провінційних панянок і молодих людей Петербурга. Опис одного дня Онєгіна відтворить типове для дворянської молоді времяпрепровождение: сон до полудня, записочки-запрошення,
Як на голландському натюрморті, переливаються соковитими фарбами блюда, що подаються на обід. Пушкіна поетизує би-товые деталі, описуючи петербурзький кабінет Онєгіна з изящ-ными дрібничками й французькою парфумерією. Ми довідаємося, як одягалися молоді аристократи, що було модно в ті вре-мена.
Особливе місце в картині побуту Петербурга, створеної Пуш-Киным, займає театр – “чарівний край”.
Пушкін дивно точний не тільки в описі деталей і прийме побуту, але й часу. Можна з вірогідністю опреде-лити, коли відбувається та або інша подія роману, який віз-раст його героїв.
В “Євгенію Онєгіні” постійно згадуються реальні особи – поети, друзі Пушкіна, балетні танцівниці, драматурги, відомі в ті часи модні перукарі й кравці.
На сторінках роману знаходять висвітлення літературна борь-ба, протистояння романтизму й реалізму, нові театральні віяння.
Немає жодної сторони життя й побуту Росії початку XIX в., що не відбилася б, як у дзеркалі, у романі. Моральний-але-Побутові, соціально-політичні, театральний^-театральні-літературно-театральні подання, реалістично відтворені в “Євгенію Онєгіні”, роблять його енциклопедією, у якій “відбилося століття й сучасна людина”.
Назвою роману Пушкін підкреслює центральне місце Онєгіна серед інших персонажів. Аристократ по происхожде-нию й вихованню, “забав і розкоші дитя”, Євгеній Онєгін, переситившись світським життям, розчарувався в навколишній дійсності. Людина гострого критичного розуму, вона стано-вится ворожий світла.
Він намагається в книгах знайти відповіді на виникаючі питання, але не знаходить ні ідеалу, ні мети. Разо-Чарованность Онєгіна в житті – це не данина романтичній моді, не прагнення виряджатися в плащ Чайльд Гарольда. Це за-кономерный етап розвитку, обумовлений приналежністю до дворянської інтелігенції. Пушкіна в Онєгіні відбив дра-матизм положення передового дворянського інтелігента, до-торый був опозиційний влади, але й далекий від народу, не мав ні справи, ні мети в житті.
Онєгін – індивідуаліст, на самоті переживающий свою розчарованість навколишньої. В. Г. Белин-Ский назвав його “страждаючим егоїстом”.
Дуель із Ленским стала етапом у духовному розвитку Онєгіна. Заперечуючи світську мораль, Євгеній Онєгін не зміг противо-стояти думці світла й відмовитися від дуелі. Безглузде убий-ство приятеля змушує його покинути Село, стає толч-кому до більше глибокого й серйозного сприйняття життя.
Характеризуючи Онєгіна, Герцен писав, що герой – це “розумна непотрібність”, це “зайва людина в тім середовищі, де він перебуває, не маючи потрібну силу характеру, щоб вирватися з її”.
Складний і суперечливий образ Онєгіна визначив нача-ло цілої плеяди “зайвих людей” російської літератури. Образ Ленского Пушкін відразу дає як антитезу Онєгіну:
Вони зійшлися. Хвиля й камінь,
Вірші й проза, лід і пломінь
Не настільки різні меж собою.
При цьому Ленский близький Онєгіну за рівнем розвитку, по висоті духовних запитів. Це теж далеко не простий образ, що іноді розглядається як розвінчання романтизму. Пушкіна іронічно говорить:
Він співав розлуку й сум,
И щось, і туманну далечінь.
Разом з тим Ленский – світла й чиста людина, лихо якого в тім, що він не знає життя, захоплено вірить у почерпнуті із книг ідеали. Його вільнолюбні мрії не знаходять реального втілення. “Серцем милий невіглас”, Льон-Ский, як і Онєгін, не вписувався в сучасне йому обще-ство. У нього було два шляхи: або дарунок поета розвився б у ньому й придбав цивільне звучання, або, зломлений общест-вом, Ленский зажив би, як усе. Ідеалістично-романтичне відношення до дійсності було нежиттєздатно. І смерть Ленского закономірна.
Герцен відзначив: “Поет бачив, що такій людині нема чого робити в Росії, і він убив його рукою Онєгіна”.
На протиставленні побудовані й жіночі характери рому-на – Тетяна й Ольга. Тетяна – втілення пушкінського идеа-ла, причому не в якімсь відверненому романтичному образі, а у звичайній російській дівчині. У Тетяні все обычно, її внеш-ность не вражає з першого погляду.
Тетяна росла в селі, сре-ди росіянці природи, слухала оповідання старої няньки й пісні дере-віденських дівчин. У її характері російське, народне з’єдналося з тим, що несли із собою французькі сентиментальні романи, що розвивали мрійність, уяву, чутливість:
Дика, сумна, мовчазна…
Вона в сім’ї своєї рідний
Здавалася дівчинкою чужої.
Тетяна має багатий внутрішній мир. Від природи вона обдарована
Уявою заколотним,
Розумом і волею живий,
И норовливою головою,
И серцем полум’яним і ніжним.
Як усяка оригінальна натура, Тетяна виявляється в оди-ночестве. Вона жадає знайти родинну душу, що у сво-їм уяві вона побачила в Онєгіні.
Тетяна відрізняється від дівчин її кола. Вона й поводиться не типово для вихованої в патріархальних традиціях дівчини – всупереч загальноприйнятим поняттям перша зізнається в любові. Тетяна щира, чиста, відкрита у своєму монолозі-листі Оне-гину.
Після від’їзду Онєгіна Тетяна хоче зрозуміти, хто ж він, її герой? Читання книг з його позначками, занурення в неизвест-ный мир, міркування над прочитаним підготували Татья-Ну, за словами Бєлінського, до “переродження із сільської дівчини у світську даму”. Але й будучи у світлі, Тетяна сохра-няет чистоту й щирість, “все тихо, просто було в ній”. Їй далекі “дрантя маскараду, весь цей блиск, і шум, і чад”. На визнання Онєгіна Тетяна сумно відповідає:
Я вас люблю (до чого лукавити?),
Але я іншому віддана;
Я буду століття йому вірна.
Тетяна відриває Онєгіна, тому що не може порушити свої моральні принципи. Вихована на народних етичних пра-вилах, Тетяна не може зробити нещасним свого чоловіка, до-торого вона глибоко поважає. Її моральні вимоги до себе високі, і вірність чоловікові вона вважає боргом. Навряд чи прав Белин-Ский, що побачив у вірності Тетяни профанацію любові. Послідовність у відстоюванні в житті своїх моральних принципів саме говорить про цілісність натури героїні.
Образ Тетяни втілив у собі пушкінський ідеал російської жінки.
Повна протилежність Тетяні – її сестра Ольга. Вона завжди “жвава, безтурботна, весела”. Її портрет відбиває распро-страненный тип краси – ідеал романів того часу:
Любою роман
Візьміть, і знайдете, вірно,
Її портрет.
Проникливий Онєгін зауважує, що “у рисах в Ольги життя ні”. Це посередня, нічим не виділяється серед інших дівчина не здатна на сильне глибоке почуття. Після смерті Ленского “недовго плакала вона”, вийшла заміж і, веро-ятно, повторить долю своєї матері, що
Солила на зиму гриби,
Вела витрати, голила чола,
Ходила в лазню по суботах,
Служниць била, осердясь…
Майстерність Пушкіна-Реаліста особливо яскраво виявилося в створенні образів героїв. Відбивши типові-типову-типова-типовий-соціально^-типове, поет розкрив індивідуально-психологічні риси характерів, показав їхній внутрішній мир.
Творчість А. С. Пушкіна вплинуло на по-наступний розвиток російської літератури. Гоголь дивно точно визначив роль поета: “Пушкін є явище чрезвычай-ное й, може бути, єдине явище російського духу: це російська людина в його розвитку, у якому він, може бути, виявить-ся через двісті років”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)