ЄВГЕН МАЛАНЮК БІОГРАФІЯ 1 Завжди напружено, бо завжди – проти течій. Завжди заслуханий: музика, самота. Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так – навпростець – де спалює мета. Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути, Тим криком, що горить в кривавім стиску уст, І знать, що випало – загаснути забутим, І спомином кінця – кісток народних хруст.
2 Так вийшовши з глухого степу, З зітхань страждальної землі, Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть. Так конструюю нічний образ На сірім цоколі часу, І мудрість протина,
Гадючим зоренням красу. І розраховує, й шепоче, І виміряє кожен крок, Лиш електричне колють очі Крізь все мереживо морок. Заплутуюсь густіш і гірше
Під діамантовий гіпноз, І тільки бачу – камні, вірші, І тільки чую – гул погроз. І все боюсь: скінчиться термін, А я не скінчу завдання І попливу один, без керми, У тьму вмираючого дня. 3 Мушу випити келих до краю – Полиновий мед самоти,
Так нещадно, так яро згораю,- Чи ж побачиш, почуєш ти? Недорізаним звірем – вітер
Проридає в страшний простор. (Там жито – надовго збите, Там чорним повітрям – мор).
А я мушу незморено-просто – Смолоскипом Тобі Одній, Я – кривавих шляхів апостол – В голубі невечірні дні.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)