Євген Гребінка – Зозуля та снігир

На лубі сидячи, Зозуля куковала: “Що за годи тепер, зовсім не можна жить! Од коли, як тепло вже стало, А гусені нема, черви зовсім так мало. Пришилось із голоду хоч у кулак трубить”. “Нащо вам так квилить, мій боже милий?

Снігир Зозулю перебив,- Коли б я мав ваш стан і сили, Оцю я погань би не їв, Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив Собі щодня шматок м’ясця. От кобець – менший вас, а їсти як захоче: Летить – і душить горобця.

Зате він з голоду ніколи не нудився”. “Дурний! дурний! а в школі вчився! – Зозуля Сніги ру в одвіт,-

За місто горобця я з’їм жуків десяток Да гусені, черви десятків три в наддаток І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь сзіт. Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна. Живе собі, як панна.

Гуляє у садку, нічого не псує, По гілочках намистечко кує, Да скілько літ кому прожить віщує; Нехай же здумаю.- да що тобі й казать! Хоч злидні в пір’ї обідрать, Ввесь птичий рід зарепетує: “Зозуля м’ясо жре. Зозуля хищний птах! Троха чи не бажа вона орла із’їсти!” Прощай тогді моє життя в садах!

Прийшлось би утікать хоч за море безвісти. Так лучче ж тута жить – да зводить черв’ячків”. Хто хоче полюбить суддю грошозаплода.

Про його розпитай панів, А не питай у простого народа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Євген Гребінка – Зозуля та снігир