Є найзначиміша дума на світі – Дума про хліб Далека і глибока історія нашого народу. Сивиною і забуттям вкриті одні її сторінки, славою і звитягою – інші.
Але кожна з цих сторінок обов’язково є невід’ємною часткою великої історії хліба, історії, що знайомить нас з мистецтвом його сіяти, вирощувати, косити, молотити, пекти. Чи не замислювались ви, чому між далекими за лексичним значенням словами “життя” і “жито” такий близький зв’язок? А справа в тому, що саме в такий спосіб наші предки воздали заслужену хвалу житові-годувальнику,
Ось тому з прадавних часів наш народ цінує понад усе хліб, сіль і честь. Дуже вдало дав цьому пояснення Д. Прилюк: “Хліб – то багатство, достаток, сіль – то гостинність і щедрість, а честь – то людська гідність, за яку предки наші стояли, навіть не маючи шматка хліба, ані дрібка солі”. Споконвіку хліб вважався виявом мудрості народної, бо в ньому – злиття душевних і
Звідси таке поетичне ставлення до нього й митців художньої літератури. Дуже багато письменників і поетів писали про хліб, возвеличували і вшановували його. Серед них – Борис Олійник та Іван Драч, Леонід Первомайський та Микола Сингаївський, Платон Воронько і багато інших.
Лоскітно і приємно, тепло й затишно стає на душі і в серці, коли читаєш “Етюд про хліб” Івана Драча. Не патетичні, сповнені урочистості, звучать у творі слова про хліб, а простими, буденними рядочками складається йому хвала. Автор вважає кожну паляницю часточкою сонця, що обігріває і дає життя людині й оселі.
Підтверджують цю думку рядочки: І зачарується білена хата З сонця пахучого на столі. Були часи, коли хліб був для людини і “сонцем пахучим”, і маревом, і надією, і єдиним засобом вижити. Прослідкувати це можемо у драмі Миколи Куліша “97”.
Всі цінності земні, навіть церковні коштовності вирішено було обміняти на хліб, щоб у грізні голодоморні тридцяті вибороти собі право під сонцем. Довго можемо сперечатися з приводу доречності такого вчинку представників нової влади, але безумовним є одне: людина і хліб – єдині. І невипадково в житті є так, що не тільки хліб дає людині життя, а й людина – хлібу. Чітко проводить цю думку в своєму творі “Хліб” Леонід Первомайський.
З перших рядків поринаємо ми в чудодійну красу хлібного поля, що “…росою зросилось, і зерном сколосилось, і діждалось нового врожаю”. Буяння цьому полю дало те, що вруниться воно на солдатській могилі, кожна грудочка землі його кров’ю полита. Скільки життів вмістилось у такому великому і такому маленькому слові “хліб”! Скільки вкладено в нього енергії, думок, мудрості, чесності й одержимості!
Влучно про це сказав Борис Олійник у вірші “В оборону хліба”: Нас кликав хліб на добре, чесне діло До братнього, трудящого коша, Ми в нім шануємо не тільки тіло, У нім народна світиться душа.
Ця “народна душа” складає пошану звичайній паляниці у багатьох своїх обрядах і звичаях, у різних жанрах усної народної творчості. Тож хай продовжується життя, буяють весни і хурделять зими, для людини завжди залишаються святими слова: “Хліб – всьому голова”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)