У дитинстві всі ми полюбляємо слухати казки, нас зачаровують оповіді про казкові країни, про лицарів та принцес. Ми з нетерпінням чекаємо, коли мама чи бабуся звільняться від хатніх справ і зможуть прочитати нам казку. Звісно, коли я ще не вмів читати, я просто обожнював слухати казки, роздивлятись красиві ілюстрації до них, фантазувати й вигадувати продовження почутих історій. Коли ж я навчився читати і пішов до школи, зізнаюсь чесно, мені не дуже подобалось читати самому.
Я любив слухати чужі розповіді або дивитись мультики й кінофільми.
Мені здавалося нецікавим це заняття. Не порівняти із фільмом – там стільки кольорів, музика, швидка зміна кадрів, а тут лише чорні літерки на папері.
Батьки були незадоволені таким моїм ставленням до книги, але ситуація не змінювалась. Аж доки до нас у гості не завітала моя двоюрідна сестра зі Львова. Вона навчається в університеті й колись буде вчителем молодших класів. Дізнавшись про наші труднощі, вона непомітно завела зі мною дуже цікаву
Сестра запропонувала мені самому вигадувати історії – “але тільки за умови, що ти їх записуватимеш”. Так почалась історія мого примирення з книгою. Вигадувати історії мені одразу сподобалось, я ж справжній фантазер! Ми вигадували казки під час прогулянок із сестрою і за сніданком, у перерві між домашніми завданнями та ввечері перед сном.
Усі історії, як і обіцяв, я записував. Сестра допомагала мені редагувати текст. Із часом я сам незчувся, як усвідомив, що за рядками однакових літерок на папері (якими нудними здавалися мені ці рядки!) ховаються справжні пригоди, неймовірні казкові герої, небезпеки та радощі. А потім вона подарувала мені величезну книгу “Казки народів світу”.
Там було кілька сотень сторінок і жодного малюнка, бо книга була написана для більш старших дітей. Батьки скептично поставились до цього подарунка. “Та він не буде читати, йому лише б телевізор дивитись!” – сказали вони сестрі скрушно. “Побачимо”, – хитро відповіла сестра і посміхнулась мені.
І справді, “Казки народів світу” стали моєю улюбленою книгою, а згодом з’явилось ще багато улюблених книг. Тепер своїм одноліткам, які й досі не люблять читати, я завжди розповідаю цю історію. Я намагаюсь переконати їх, що цілі світи, нескінченні казкові землі, нечувані історії, цікаві та незвичайні персонажі ховаються в “нудних” книгах. І ви знаєте, коли мені вдається переконати, я щиро радію: ще одна людина відкрила для себе цілий світ, ще одна людина має власну історію під назвою “Як я полюбив книги”.