Вінчання – це форма церковного шлюбу. Цікаво, що в наших предків було прийнято, щоб повінчані молоді (якщо вінчання не збіглося з традиційним весіллям) жили окремо одне від одного, аж поки не справлять “народне” весілля, яке мало більше сили. Перед тим як іти до церкви, молоді просять у батьків благословення.
Ця церемонія відбувається із хлібом-сіллю та поклонами. У деяких регіонах нашої країни вінчання зветься прощею: молодий і молода тричі обходять довкола стола та просять батьків пробачити за все, чим завинили перед ними; ідучи
З вінчанням пов’язано багато різних повір’їв чи то забобонів. Наприклад, вважається, що той, хто з молодих першим переступить церковний поріг або першим вступить на килимок перед аналоєм, буде керувати в домашньому житті.
Під час вінчання дружки мусять тримати на правому плечі молодого хлібину зі свічкою, а над лівим плечем молодої перемітку.
Погано, якщо в когось із молодят впаде обручка з руки.
Обручка – то дуже давній символ життєвого кола. Здавна вважається
Недобре, якщо згасне свічка: вогонь, тобто свічка – це символ життя. Як погасне свічка, так може погаснути й сімейне життя. Виходячи після шлюбної церемонії з церкви наречені мусять дати гостям цукерки, бо так підсвідомо вони задобрюють солодощами того, хто має злі, погані думки.
Молоді пари просять Бога, щоб у день одруження та вінчання він послав їм багато сонця та короткочасного, але рясного дощу. Мовляв, тоді пара буде багатою й щасливою до кінця життя. І це природно: вода й сонце – це ті стихії, що забезпечують цикл життя на Землі. Саме тому вважається, що вони є доброю прикметою для молодят.
Адже саме дощ і сонце дають нам врожай, а отже – й добробут.
Узагалі, мусимо визнати, що вінчання збагачує традиційне народне весілля ідеєю освячення шлюбу, закріплюючи цінності сімейного життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)