Розмірковуючи над байкою французького письменника, я вирішив схожу ситуацію знайти у сучасному житті. Був собі будинок культури. Десятиліттями у ньому працювала бібліотека, гуртки художньої самодіяльності – танців, театральні, музичні; були якісь секції.
Але ось будинок культури збіднів. Завод, якому належить приміщення, став банкрутом і вирішив будинок культури продати. Новий господар знайшовся швидко.
Процвітаюча фірма, купуючи будинок, обіцяла, що і в перебудованому приміщенні знайдеться місце і бібліотеці, і творчим колективам.
Зовнішньому оформленню не поступався й інтер’єр кімнат. Власне, це були вже не кімнати, а торговельні зали сучасного супермаркету.
Виявилося, що бібліотеці місця не знайшлося, як, зрештою, і гурткам, і секціям. Коли мешканці мікрорайону нагадали новим господарям про їхню обіцянку турбуватися про культуру, ті відповіли, що вони зробили навіть більше, ніж усі очікували. Що краще: бібліотека в обшарпаному будинку чи розкішне приміщення? Нехай і без бібліотеки, але таке, що приноситиме великий прибуток,
Нібито все логічно. Нові господарі, дійсно, роблять внесок у розвиток культури, але водночас вони самі живуть у достатку, до конкретної бібліотеки їм байдуже, а те, що діти тепер більшу частину вільного часу проводять на вулиці, – це проблема їхніх батьків. То що – маєш гроші, то можеш поступитися словом?