ВЕСНА Вже сонінько пригріває, Теплий вітер подуває, І річеньки забриніли, Темні луги зашуміли; Заспівала в лісі птиця,
Що рухнула вже травиця; І травиця-муравиця, І листочки на калині, І цвіточки по долині, – Радується вся твар божа, Що настала весна гожа!.. Галичанка люба, мила Городочок городила;
Покопала, пограбала І грядочки оплескала; Богові ся помолила І святий хрест положила. “Галичанко, що ти дієш?
В що дуфаєш і надієш?” – “Що я дію?.. Зерно сію, А на літо ся сподію, Пади зерно за зерночком,
Ні купкою, ні рядочком На
Щоби ти ся не вмилила! Та чи зійде, що посієш? Може, дармо робиш, сієш?” – “Я на бога ся надію,
Що недармо роблю, сію: Зійде, зійде моя краса, Як на ставу густа ряса; Пов’яжеться парістками,
Устелиться барвінками, На цілую долиноньку, На рідную родиноньку. Буде цвісти, процвітати І в листочки розвивати:
Що цвітонько, то ягода – Моєй праці нагорода” – “Галичанко люба й мила, Коб надія не завела?.. Будуть тучі, гради, громи, Спека, смага, зливи, ломи:
Нікому ти захистити, Ані в спразі закропити. Ой, пропадеш, моя роже,
Спеки, спраги ані лому. Буде дощик покрапляти, Моє листя ізрошати. Там на межі є липонька, Та заступить від сонінька;
Своїм маєм мя прикриє, Студен вихор не завіє… Невеличке й моє зіллє – Як барвінок на весіллє, Як на ріднім гробі рута,
В дробен листок розвинута.
Кому ж оно вадить в полі? Не задерне, ані вколе, Вітрові ся к землі склонить, Тучі, бурі охоронить. Згине зерно на мій ниві
Одно, друге у кропиві; Туча заб’є, сонце спарить: Предці, коли ми ся здарить, Хоть десяте, то посходить; Сотне зерно хоть доспіє,
Мою працю нагородить. Хто працює, оре, сіє, Тот і плодів ся надіє!..”
(2 votes, average: 3.50 out of 5)