Твір – казка. Мені завжди подобалося читати казки: веселі й смутні, страшні й добрі, серйозні й забавні. Зараз вони живуть у книгах, а раніше народ передавав їх з вуст у вуста, розповідаючи про своє життя, про свої мрії я надіях. Казки обов’язково чомусь учать, викриваючи боягузтво й підлість, неправду й насильство, лицемірство й зрадництво. Тому вони роблять нас краще й добріше: “Казка – неправда, так у ній натяк: добрим молодцям урок”.
Учора я прочитала російську народну казку “Журавель і Чапля” і подумала, як важливо бути
Майже як у прочитаній казці.
Один раз Журавель прийшов свататися до Чаплі, а вона вирішила, що він їй не пари. “Ні, Журавель, нейду за тя заміж; у тебе ноги борги, плаття коротко, сам зле літаєш, і годувати-те мене тобі нема чим! Ступай ладь, довготелесий!” – заявила, чванлива Чапля й прогнала Журавля. Але через якийсь час, залишившись зовсім одна, Чапля подумала й зрозуміла, що зрячи відмовила Журавлеві, і вирішила погодитися з його реченням.
Вона
Тоді, згоряючи від сорому, скривджена Чапля вирішила ніколи більше не миритися з ним. Її не розжалобило навіть те, що Журавель прийшов ще раз, щоб попросити прощення й запропонувати їй вийти за нього заміж. Зарозуміла Чапля вказала на двері. От так вони ходять друг до друга свататися, але ніяк не женяться. Так і в житті найчастіше буває.
Люди не можуть зрозуміти, чому в них не виходить те, до чого вони прагнуть. Але ж причина криється в самій людині. І єдине, що потрібно від нього, – змінитися самому. Стати терпимее до інших, добріше й доброжелательнее.
Адже тільки тоді, коли сама людина зміниться, він змінить увесь світ, і щастя й удача посміхнуться йому.