Як я навчився плавати (твір-оповідання)
Улітку я гостював у бабусі в селі. Там у мене є друг Вітько. Він мій одноліток. Одного разу ми вирушили з ним на човні порибалити.
Ставок у селі не дуже глибокий, біля берега рибу не спіймаєш. Треба відплисти подалі. Ми так і вчинили. Випливли на середину ставка, закинули вудки, чекаємо.
Не клює. Минула, мабуть, ціла година. Раптом мій поплавець занурився у воду.
Я став тягнути – нічого не виходило, не вистачало сили. Що ж це за рибина така велика спіймалась?! Вітьок поліз допомагати та ненароком
Сільським хлопчакам важко собі уявити, що можна не вміти плавати. Оскільки я зараз пишу цей твір, то, зрозуміло, що я тоді не втопився. Якось само собою вийшло, що я підплив до човна і якось у нього забрався. Риби, щоправда, ми так і не наловили.
Виявилось, що поплавець зачепився за корч. Зате я навчився плавати. І зараз мені дуже подобається цим займатися. Влучно сказав один філософ: нікому не подобається плавати, доки він не навчиться.