Символ тільки тоді щирий символ, коли він невичерпний і безмежний у своєму значенні. Він багатоликий, многомислен і завжди темний в останньому дрюку. Вяч. І. Іванов Блок був свідком соціалістичної революції.
Через два з половиною місяця (на початку січня 1918 року) практично одночасно він написав два важливих добутки – статтю “Інтелігенція й революція” і поему “Дванадцять”.
У цих добутках поет представив свій погляд на Жовтневу революцію. Отже, тема поеми “Дванадцять” – зображення революції, як поет чув і розумів
Така побудова сюжету досить традиційно: починаючи з “Одиссеи” і закінчуючи “Мертвими душами” і “Кому на Русі жити добре”, автори використовували образ дороги, щоб об’єднати різні дорожні картинки в закінчений добуток.
Якщо тему й сюжет поеми після уважного прочитання можна досить легко зрозуміти, то ідею (відношення Блоку до зображуваної революції) сформулювати надзвичайно важко. Це пояснюється природою символізму, в основі якого лежить багатозначний символ, мало зрозумілий не тільки
З одного боку, революція представлена як подія що очищає, оновлююче, що вивільняє творчі сили народу. Так характеризує Блок революцію в статті “Інтелігенція й революція”: головний задум революції грандіозний – переробити всі, замість життя нудної, потворної виявити життя справедливим, чистим і прекрасну, тому “всім тілом, всім серцем, всією свідомістю – слухайте революцію”. Блок бачив у революції прояв стихійних сил світобудови, тому сперечатися з революцією, на думку поета, також безглуздо, як, наприклад, із землетрусом, що губить і правих, і винуватих, не розбираючи.
У революції, але Блоку, марне шукати справедливості, вона, може бути, обманює, калічить гідних, підносить невартих, але ці частковості не міняють головного – “революція реве про великий”. З огляду на наведені міркування, можна погодитися з думкою В. Г. Короленко: “Христос говорить про більшовицькі симпатії автора”, тобто “Дванадцять” – це “інтелігентський гімн Жовтневої революції”. З іншого боку, революція зображується в поемі нещадною й кривавою стихією, тому сучасники сприйняли “Дванадцять” як сатирові на революцію (“сама зла сатира на все, що відбувалося в ті дні” М. Горький), як зображення революції через жахливі “гримаси” (“Поет більшовизму Ал.
Блок задумав оспівати кров і бруд революції.
У своїй поемі він не вийшов від правди, але кощунственно приплів до “керенок”, проституції, убивствам і безглуздому жаргону – Христа” Ю. І. Айхенвальд). Це, звичайно, крайні оцінки, а більше спокійна й зважена точка зору на поему така: Блок справедливо бачить революцію й у білому, і в чорному кольорі, як переплетення різних протиріч. Це складне авторське відношення народжується з відповідей на кілька питань: як у поемі виражається авторська позиція, як характеризує автор червоногвардійців, хто йде поперед патруля й махає криваво-червоним прапором? У деяких літературознавчих роботах (Л.
К. Долгополов “Багатоголосся епохи й позиція автора” // Питання літератури, 1978, №9) зроблена спроба знайти в поемі слова автора, щоб по них визначити авторське відношення до зображуваного, але спроба невдала.
Відокремити слова автора від реплік героїв неможливо: у поемі немає ні ліричних відступів, ні авторизованих характеристик, серед різноголосої юрби голос автора нерозрізнений. Вся невелика поема складається з реплік, вигуків, закликів, звертань, установити приналежність яких якомусь конкретному героєві часто неможливо: от порожніє вулиця, тільки один бурлака сутулиться, і хтось звертається до нього: Агов, бурлака! Підходь – Поцілуємося…
(1) Це говорить вітер, або перехожий, або хтось незримий, котрий перебуває серед героїв і здасться наприкінці поеми? А далі – нові репліки, що належать різним мовцям: Хліба! Що спереду?
Проходи!
(1) Із цих і багатьох інших прикладів треба цікавий висновок: Блок в “Дванадцяти” створює багатоголосся вулиці, спеціально растворяетв ньому свій авторський голос і, таким чином, ховає пряму авторську оцінку описуваної події. Характеристики, які герої одержують у поемі, у принципі багатозначні й неостаточні Наприклад, складно зрозуміти відношення автора до Дванадцяти. З одного боку, ці герої показані як символічна група бандитів, що дорвалися до влади й злодіяння, що творить; з іншого боку – як “робочий народ” (10); із третьої – як декласована голота (“Відмикайте льоху – Гуляє нині голота!
” – 7); із четвертої – як апостоли нової віри. А для Блоку, здається, немає поділу цих сприйняттів, у такому узагальненому погляді на учасників революції складається сама головна художня особливість символічної поеми Патруль з’являється в другий головкомі й схожий на зграю каторжників і по зовнішньому вигляді (цигарка й бубновий туз), і по безбожних вигуках. Але в десятої головкомі патруль перетворюється в “робочий народ”, у революційну ланку народу.
Наприкінці поеми повторюється рефрен: Уперед, уперед, Робочий народ!
(10, 11) Таким чином, авторська позиція проявляється не в словах, а в зображенні загальної долі Дванадцяти й в осмисленні їхнього шляху через час: з “старого миру”, звідки вони вийшли, до нового, до якого вони підійшли впритул, хоча самі ще не зрозуміли цього Вони пройшли через страсті й убивства (” руки-те в крові через Катькиной любові” – 10) і залишилися “без ім’я святого” (11), тому що порушили одну з головних заповідей християнства (“не убий!”), а може бути, і не тільки її. Наприкінці поеми вся “музика” вулиці (шуми, розмови, вигуки, свист вітру) пропадає. Дванадцять ідуть у повній тиші, а поперед них хтось незримий, котрого Блок назвав Ісус Христос При цьому Блок визнавався, що образ Христа з’явився в поемі якось сам собою, а повинен був іти поперед патруля Іншої.
Тлумачення цього незримого героя – ключ до розуміння ідеї поеми.
Якщо поперед червоногвардійців іде Христос, тоді революція виправдана й прощена, тоді це – Друге пришестя, а Дванадцять – апостоли нової віри, герої епохи, які влаштують нове, справедливе життя. А якщо це Іншої (Антихрист) очолює революційну перебудову, тоді легко представити, що піде за революцією. Адже будь-яка насильницька перебудова Божого миру – бунт проти його Творця Дослідники, що припускають у поемі присутність Іншого, уважають, що в добутку є тринадцята (схована) глава, у якій автор розуміє, хто махає кривавим прапором, і німіє від трагічного передчуття – він прозріває жахливе майбутнє Росії (Л.
Вильчек, Вс. Вильчек “Епіграф століття” // Прапор, 1991, №11).
Етиполярние точки зору мають право на існування, тому що символічний добуток дійсно дуже важко зрозуміти й однозначно витлумачити: по спогадах сучасників, сам Блок утруднявся пояснити заключний рядок поеми. У поета, до речі, було ще досить часу (він умре через три з половиною року), щоб точніше зобразити прапороносця поперед червоногвардійського патруля. Однак Блок не захотів нічого змінити у фіналі “Дванадцяти” і залишив останній рядок поеми такий, який вона написалась спочатку, відразу, у першому варіанті.
Підбиваючи підсумок, варто помітити, що Блок у поемі “Дванадцять” зобразив Жовтневу революцію по-своєму, як поет-символіст Ті, хто не враховує художні особливості символізму, щиро обурюються, як може автор співчувати дванадцяти вбивцям і розпусникам “без хреста” (2). У них за спиною порожнеча: ні людяності, ні культури, ні Вищого судії – “До всього готові, Нічого не жаль…” (11) (Г. Яковлев “Без ім’я святого…” // Література в школі, 1993, №3). Але якщо непредвзято прочитати поему, треба визнати, що це винятково цікаве символічне (!
) добуток: у ньому виразилося сприйняття революції сучасником. Блок намагався побачити щирий зміст революції за її огидними “гримасами”, які він спостерігав своїми очами в революційному Петрограді, навіть пережив на власному гіркому досвіді (відомо, що селяни спалили його будинок у Шахматове – родовій садибі під Москвою). Але на відміну від обмежених людей, що не бажають бачити в революції нічого, крім особистих незручностей і неприємностей, поет-символіст не відкидав революцію з порога, а намагався осмислити її сьогодення й провидіти майбутнє.
Поема вийшла й гімном новому миру, і сатирою, і застереженням Такий результат цілком зрозумілий: навряд чи в січні 1918 року хтось міг більш виразно оцінити Жовтневу революцію. Тепер, через майже дев’яносто років, відомо, куди поверне історія, але Блок, створюючи поему, цього ще не знав.
Зате він дуже добре уявляв собі, від чого йде Росія, і привітав цей відхід, з надією дивлячись вбудущее.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)