“Бедные люди” – приклад тавтології, Ким це сказано? Може бути мною. Г. Іванов Вірші Георгія Іванова, наведені епіграфом, відкидають право власності в мистецтві.
Поет уважав, що всяка думка повинна бути продовжена й удосконалена. Особливо художня думка
Отже, у російській мові й у вітчизняній літературі нерідко зустрічаються ходові вираження, чому сприяють такі геніальні добутки, як, наприклад, “Горі від розуму” Грибоєдова й “Євгеній Онєгін” Пушкіна. Але треба, мені здається, припускати, що, так сказати, ідеальне першоджерело
А вірш Пушкіна “У крові горить вогонь бажань”?
Точно чується голос біблійного часу, а саме “Пісні пісень” царя Соломона: “Так цілує мене цілуванням вуст твоїх”. Відома фраза “дим батьківщини”, якщо представити її звучання як би в перший раз, зробить дивне враження. Що-Що, а батьківщина диміти не може.
Але Тютчев пише: “И дим батьківщини нам солодкий і приємний!
” Так поетично століття минулий говорить, А в наш – і сам талант
Мені здається, державинская думка про “дим” звучить краще, тому що я її розумію як “навіть дим… солодкий і приємний, якщо він вітчизняний”.
Часом наші поети запозичать фрази із закордонної літератури. Так, наприклад, Аполлон Григор’єв у своєму вірші “Мистецтво й правда” пише: Я пам’ятаю, як злякано дикому Він леденив усього мене Отчаянья останнім лементом: “Коня, полцарства за коня!” Мова йде про драматичного актора П. С. Мочалове, дивна гра якого зробила велике враження на поета. Але Мочалов грав Ричарда III, і, виходить, знаменитий вигук: “Коня, полцарства за коня!” – належить не Григор’єву, а Шекспірові
У російській літературі маса прикладів, так сказати, взаємного запозичення для користі справи. Усім відома фраза Грибоєдова: Що за комісія, Творець, Бути дорослої дочки батьком! Тургенєв оцінив думку Грибоєдова й написав: Що за комісія, Творець, Бути братом вирослої сестри!
Люди старшого покоління пам’ятають романс Аренского, у якому звучали слова “Як гарні, як свіжі були троянди”.
Звичайно, відразу ж приходять на розум северянинские “Класичні троянди”: У ті часи, коли народилися мрії В серцях людей прозорі і ясні, Як гарні, як свіжі були троянди Моєї любові й слави й весни! Напевно, коштує у зв’язку із цим згадати ще одні троянди. Іван Петрович М’ят лев у журналі “Сучасник” опублікував їх ще в 1843 році: Як гарні, як свіжі були троянди В моєму саду! Як погляд полыцали мій!
Як я молив весняні морози Не торкати їх холодною рукою… Приведу також ще два рядки їхнього вірша Мятлева, щоб остаточно переконатися в тім, що Житель півночі цей вірш читав: И де ж вона? У цвинтарі білий камінь, На камені – троянд моїх вінок, що завянули
Як бачимо, троянди кочують від одного автора до іншому, але свіжості своєї не втратили. Особливо часті запозичення, коли обіграється тема пам’ятника. Згадаємо Пушкіна: Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний, До нього не заросте народна стежка…
Відразу виникають державинские рядка: Я пам’ятник Алл С о ч. Р У собі спорудив чудесний, вічний; Металів твердіше він і вище пірамід… Але є й ще стариннее.
Ломоносов заявляє: Я знак безсмертя собі воздвигнул Вище пірамід і міцніше міді… Естафета в культурі допомагає спорудити один загальний пам’ятник, але живій росіянці поезії, що, на відміну від пам’ятника, “побудованого в боях соціалізму”, дійсно переживе століття
(2 votes, average: 3.00 out of 5)