Ви, мабуть, знаєте, кого в українській літературі величають дочкою Прометея? Так охрестили Лесю Українку, бо все своє нелегке життя вона віддала служінню народові. Провісниця революції, Леся бажала скінчити свій шлях, як і починала: із співом на устах! Нам з вами спершу треба написати твір про уславлення Лесею Українкою мужності і сили людського духу. Спочатку потрібно знайти вірші, які б допомогли розкрити цю тему.
Наскільки Леся Українка палко любила свій народ, свій рідний край, наскільки уже в юності замислювалась над шляхами його історії,
Уже в цьому вірші починається мотив, який, розвиваючись, пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок,
Гетьте, думи, ви хмари осінні То ж тепера весна золота Чи то так у жалю, в голосінні – Проминуть молодії літа? Наступні сім строф утверджують волю до боротьби. Остання строфа узагальнює настрій, увиразнює ідею, яка послідовно розвивалася протягом усього твору: Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні. Без надії таки сподіватись, Буду жити!
Геть думи сумні!
Дії ліричного героя, який не мириться з владою темної ночі, а шукає ясну зірку, є проявом нескореності, життєвого оптимізму. Зірка подається як сила, що протистоїть темряві, як символ того ідеалу, що світить ліричному героєві, в перемогу якого він вірить. Цей вірш – утвердження подвигу як життєдіяльності героїчної особистості, душевної стійкості в безнадійних ситуаціях.
Сама Леся Українка не скорилася, не піддалася хворобі, знайшла сили зберегти любов до життя, радість сприймання навколишнього світу. Для свого твору можете використати і вірш “Досвітні огні”. Ця поезія, вже зовсім інша за ідейним змістом, сповнена невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту, поезія, яка пройнята революційними настроями. Твір починається картиною ночі.
Темрява – це символ самодержавства. Відчуття задушливого гніту в експлуататорському суспільстві авторка показує в образах: “темнота тяжка”, “привиддя лихі”, “чорнії хмари страшні”.
Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях, у тих, хто створює матеріальні блага. Саме їх і уславлює Леся Українка, саме на них і хоче рівнятися.
Вірш “Слово, чому ти не твердая криця” можна вважати програмним у творчості Лесі Українки. У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, тобто, “знімати вражі голови з плеч”. Наступна строфа – це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції; поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот зі своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця:
Ти моя щира, гартована мова, Я тебе видобуть з піхви готова, Тільки ж ти кров з мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Дві останні строфи сповнені радісним переконанням: вистраждане всім життям художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники-революціонери, задля яких вона і гартує цю свою “зброю іскристу”. Непогано було б згадати, що цю “зброю” тримає в руках хвора жінка, що ще раз підтверджує її мужність та силу духу. У вірші вчувається тверде переконання в доцільності своєї праці, і непохитна свідомість зв’язку свого з колективом – хай і “невідомих”, але, без сумніву, існуючих “братів”.
Брязне клинок об залізо кайданів. Піде луна по твердинях тиранів, Стрінеться з брязкотом інших мечей, З гуком нових, не тюремних речей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)