“Я хочу бути зрозумілий своєю країною”

У великого російського поета XIX століття М. О. Некрасова є чудові слова:

Хто живе без суму і гніву, Той не любить вітчизни своєї.

Поет Володимир Маяковський жив з “сумом і гнівом” і жагуче любив свою батьківщину. Сум, незадоволеність, самітність, невпорядкованість у житті – мотиви багатьох його добутків. Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський.

У віршах молодого поета вражали незвичайний зміст і новизна поетичної мови, що відлякували сучасних йому критиків. Поет не розкриває таємниці світобудови,

він просто задає питання: “Послухайте! Адже якщо зірки запалюються – значить – це кому-небудь потрібно?

Значить – це необхідно, щоб щовечора над дахами загорялася хоч одна зірка?!”. Саме життя, його недосконалість, різка невідповідність мрії та дійсності породжують ці питання. Вірш із зухвалою назвою “Нате!” знайшов свого адресата і зробив саме ту дію, на яку розраховував автор. У розладі з дійсністю і мріями про Майбутнє народилися і рядки, до яких треба особливо прислухатися, бажаючи зрозуміти життя і особистість Маяковського, його творчість:

Прийдешні люди!

Хто ви?

От –

я, весь біль і забій!

Вам заповім я сад фруктовий

Моєї великої душі!

Це голос молодого Маяковського. Зверніть же увагу на те, який споконвічний пафос Творчості поета. Він – “весь – біль і забій” – зрощує “сад фруктовий” для прийдешніх людей. У цих рядках – ідея жертовного служіння людям, характерна для класичної російської літератури. Здавалося б, хрестоматійний вигляд Маяковського, “агітатора, горлана-главаря”, не допускає думки про щиросердечну слабкість.

Поет у зрілу пору не любив проявів у творчості щиросердечних метань, “стаючи на горло власній пісні”. Але душа видає себе, вона радується і радіє, обурюється і кровоточить. Бездушна поезія – не поезія. Один із самих чудових добутків, на мій погляд, поема “Про це”. Вона про себе і про любов, у ній яскравіше і глибше, ніж в інших, більше пізніх поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського.

Була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема “Люблю”. Поет тоді був закоханий у юну Лілю Брик, тому й був впевнений: “Не змиють любов ні сварки, ні версти. Продумана, вивірена, перевірена”.

Але в дійсності любов принесла тонко, що почуває поетові, одні страждання. Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді – дуже незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам, тому що це – загальнолюдські почуття.

Згадаємо його вірші про тварин:

Я люблю звірину.

Побачиш собачку –

Отут у булочній одна – суцільна плішина, –

Із себе й те готовий віддати печінку,

Мені не шкода, дорога, їси!

А от поет-трибун, поет-глашатай, тим, хто живе на початку XXI століття й тому, хто переживає всі його складні і трагічні події, не зовсім зрозумілий. Він мріяв про прекрасне “комуністичне далеко”, славив “тричі батьківщину, що буде”, – а що ж нам робити сьогодні? Що славити, кого славити і за що? XXX століття представляв Маяковський, як не квапив життя, як не вірив у комуну у воріт, а рятування від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє. І знову Маяковський-романтик вимовляє слово про любов.

Про неї, яка б не була “служницею заміж, похоті, хлібів”, про неї, яка б заповнила собою всесвіт. Такою представляв, такою хотів бачити любов Маяковський, але йому не було дане щастя випробувати її. Маяковський-сатирик – теж наш сучасник. “Кавалерія гострот”, що підняла “рим відточені піки”, – це найулюбленіший рід зброї. “Дуже багато різних мерзотників ходить по нашій землі і навколо”, – відзначає поет у вірші “Розмова з товаришем Леніним”. “Обкрутити їх, викрити перед обличчям народу” – таке завдання він ставить перед собою. Їдко висміює всі негативні прояви в радянському побуті (“Про погань”, “Любов”, “Пиво і соціалізм”), бореться з бюрократизмом в установах (“Прозасідавшиєся”, “Фабрика бюрократів”), виступає проти пережитків капіталізму у свідомості людей (“Боягуз”, “Ханжа”, “Підлиза”, “Пліткар”).

У наші дні слова з вірша “Прозасідавшиєся”: “О, хоча б ще одне засідання щодо викорінювання всіх засідань!” – стали крилатими.

Вони і сьогодні спрямовані проти бюрократів, управлінського апарата, марних засідань і голосувань депутатів і таке інше. “Миє”, просто стирає бюрократів і п’єса “Лазня”. Побідоносиков і його секретар Оптимістенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед. Шкода бюрократизму для поета – у ворожості його всім творчим силам суспільства.

А як злободенні і сьогодні рядки з вірша “Душа суспільства”: “… як від гострого, як би заразного, біжи, товариш, від алкоголіка, що хвалиться тим, скільки пива і горілки випито!”. Можливо, те, що в наш час все більше з’являється таких, що дерзають, думаючих, сміливих людей, є заслуга таких особистостей, як Маяковський. Так, я вважаю, що він “зрозумілий своїм народом”, хоча кожний сприймає його творчість по-своєму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Я хочу бути зрозумілий своєю країною”