Художню-ідейно-художня своєрідність повести З’явившись під час російсько-японської війни й в обстановці наростання першої російської революції, добуток викликало величезний суспільний резонанс, оскільки воно розхитувало один з головних підвалин самодержавної держави недоторканність військової касти. Проблематика “Двобою” виходить за рамки традиційної військової повісті. Куприн зачіпає й питання про причини суспільної нерівності людей, і про можливі шляхи звільнення людини від духовного гніта, і про проблему взаємин особистості
Сюжетна канва добутку побудована на перипетіях долі чесного російського офіцера, якого умови армійського казарменого життя змушують задуматися про неправильні відносини між людьми. Відчуття духовного падіння переслідує не тільки Ромашова, але й Шурочку.
Зіставлення двох героїв, яким властиві два типи світорозуміння, взагалі характерно для Куприна. Обоє героя прагнуть знайти вихід з тупика, при цьому Ромашов приходить до думки про протест проти міщанського благополуччя й застою, а Шурочка пристосовується до нього, незважаючи на зовнішнє показне неприйняття. Відношення
Куприн навіть відзначав, що вважає Ромашова своїм двійником, а сама повість багато в чому автобиографична.
Ромашов – “природна людина”, вона інстинктивно пручається несправедливості, але його протест слабшали, його мрії й плани легко валять, тому що вони незрілі й непродумані, найчастіше наївні. Ромашов близький чеховським героям. Але виникла необхідність негайної дії підсилює його волю до активного опору. Після зустрічі із солдатом Хлебниковым, “приниженим і ображеним”, у свідомості Ромашова наступає перелом, його потрясає готовність людини піти на самогубство, у якому він бачить єдиний вихід з мученицького життя
Щирість пориву Хлебникова особливо яскраво вказує Ромашову на дурість і незрілість його юнацьких фантазій, що мають метою лише щось “довести” навколишньої. Ромашов вражений силоміць страждань Хлебникова, і саме бажання співчувати змушує підпоручика вперше задуматися про долю простого народу. Втім, відношення Ромашова до Хлебникову суперечливо: розмови про людяність і справедливість мають відбиток абстрактного гуманізму, заклик Ромашова до жалю багато в чому наївний
В “Двобої” Куприн продовжує традиції психологічного аналізу Л. Н. Толстого: у добутку чується, крім протестуючого голосу самого героя, що побачив несправедливість жорстокого й тупого життя, і авторський викривальний голос (монологи Назанского). Куприн користується улюбленим прийомом Толстого – прийомом підстановки до головного героя героя-резонера. В “Двобої” Назанский є носієм соціальної етики. Образ Назанского неоднозначний: його радикальний настрій (критичні монологи, романтичне передчуття “светозарной життя”, передбачення прийдешніх соціальних потрясінь, ненависть до способу життя військової касти, здатність оцінити високу, чисту любов, відчути безпосередність і красу життя) вступає в протиріччя з його власним способом життя. Єдиним порятунком від моральної загибелі є для індивідуаліста Назанского й для Ромашова втеча від усяких суспільних зв’язків і зобов’язань