Художня своєрідність “Подорожі з Петербурга в Москву”

Після революції 1917 року доморослі літературознавці-марксисти побачили в Радищеві навіть зачинателя соціалізму в Росії й першого російського матеріаліста, однак у цих більш ніж сміливих судженнях вони явно йшли по стопах В. И. Леніна, що поставив Радищева першим у ряді російських революціонерів, що викликають у російського народу почуття національної гордості. Щоб заново повернути Радищева сучасному російському читачеві, потрібно зняти з його ім’я шар за шаром ідеологічну й іншу лушпайку й спробувати неупереджено оцінити його філософські

погляди, літературна й поетична творчість.

Хоча Радищев писав вірші, поеми, а також склав філософський трактат Про людину, його смертності й безсмерті, у пам’яті нащадків він залишився всього лише автором Подорожі з Петербурга в Москву. Цей твір одержало досить невтішну характеристику в А. С. Пушкіна, що написав, що воно причина його нещастя й слави, є дуже посередній добуток, не говорячи навіть про варварський склад. У Пушкіна, що по праву вважається творцем російської літературної мови, були досить вагомі підстави для настільки суворого вироку.

Однак згадаємо, що Пушкін створював цю нову мову, безжалісно

руйнуючи старий, котрий був, безсумнівно, громіздким, корявим, надто архаїчним, зате цілком відповідав внутрішньому ладу нехай варварської, але самобутній росіянці душі, тоді як Мова Пушкіна була надбанням досить вузького кола зухвалої й вільнодумної молоді, вихованої в європейському дусі й найчастіше із працею изъяснявшейся на рідному, варварському прислівнику. Чи можна беззастережно затверджувати, що легкість, гладкість, гнучкість, плавна плинність і добірність мови Пушкіна свідчення його безсумнівного достоїнства в порівнянні з мовою Державіна, Карамзина й Радищевабыть може, праві ті, хто вважав стиль Пушкіна легковагим, а думка, виражену в характерній для нього вільній, розкутій формі, плоскої й упрощеннойбезусловно, ні, однак у виправдання Радищева з його варварським складом приведемо два уривки з його вірша Ода до друга моєму:

Летить, мій друг, крилате століття,

У бездонну вічність усе валиться.

Уж день цей, година й мить протекла,

И назад ніщо не вернеться ніколи.

Врода й молодість зів’янули,

Покрилися білизною власы,

Де нині сладостны годинники,

Що дух і тіло чарували зазавжди

Такий усьому на світі доля:

Не вічно на кущу приваблює

Мастиста рожева квітка,

И сонце вдень лише просяє, але не в ніч.

Благання дарма ми зводимо:

Так принадність юного доброго років

Калечна старість не женет!

Ніде від їдкої не йдемо смерті ладь…

Однак якщо повернутися до Подорожі з Петербурга в Москву, те волаючі недоліки книги дійсно впадають в око. Повість являє собою збори розрізнених фрагментів, зв’язаних між собою лише назвами міст і сіл, повз які треба мандрівник. Міркування про кричущу несправедливість поміщиків,

Які не вважають своїх селян за людей, перемежовуються досить сумнівними міркуваннями із приводу деяких правил особистої гігієни. Так, наприклад, тямущі селянські дівчини на відміну від розбещених світських дам розуміють, що чистити зуби шкідливо й огидно, і не здирають щодня лиску із зубів своїх ні щітками, ні порошками. Такі по вираженню Достоєвського обривки й кінчики думок сусідять із вільними перекладами із французьких просвітителів.

Крім того, Радищев включив у повість свою оду Вільність і Слово про Ломоносова.

Радищев, бажаючи залучити публіку до свого твору, взяв за зразок модну в той час повість Лоренса Стерна Сентиментальна подорож по Франції й Італії, оригінальність якого полягає в тому, що Стерн добірно й дотепно дурив простодушного читача, розважаючи його дріб’язковими міркуваннями пр різнорідні й ніщо не зв’язаних між собою предметах. Вражає й торкає наївність Радищева, що хотів сховати за модною й привабливою на його думку формою всім відомі ідеї французьких просвітителів про рівність, виразивши їхнім пишномовним стилем: Возопил я нарешті сице: людина народилася в мир дорівнює з усім іншим. На жаль, повість Радищева вийшла у світло в 1790 році, після Великої французької революції, і потрапила, що називається, під гарячу руку імператриці. Ознайомившись із нею, вона чомусь вирішила, що автор цієї книги наповнений і заражений французькими оманами, усіляко шукає применшити повагу до влади.

Вона й поклала початок міфу про Радищева, сказавши про нього: бунтівник гірше Пугачова. Чи не тут початок того фатального процесу, у результаті якого російська література зробилася зрештою служницею революції й стало непристойним говорити про чисто художні вартості добутків, автори яких належали до передового интеллигенциидостаточно згадати хоча б бездарний роман Чернишевського Що робити, що, по вираженню Леніна, глибоко переорав не одне покоління російських революціонерів! Як би те не було, Радищев повинен заново відвоювати собі місце у вітчизняній словесності якщо не як автор слабких у художнім відношенні дорожніх заміток, те як талановитий поет, гуманіст, філософ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Художня своєрідність “Подорожі з Петербурга в Москву”