Художня природа, жанрові різновиди та класифікація народних паремій

Пареміографія – це частина фольклору, яка об´єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів´я, приказки (приповідки) та їх жанрові різновиди – вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости. Це – словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше. Побутуючи, частина з них втратила своє первісне значення, або набула нового, більш сучасного сенсу.

Однак в багатьох прислів´ях і приказках міцно зафіксовані

елементи давніх міфічних уявлень, риси доісторичної епохи, що засвідчує їхнє давнє походження і дає підставу відносити цей жанр до найдавніших утворень усної словесності. Показовий і той факт, що віддавна прислів´я і приказки виробили основні жанрові ознаки, виконували відповідні образно-мовленнєві функції і виокремлювались як певне словесне явище. Так, приклади прислів´їв і приказок зафіксовані уже в Руському літописі, де вони називаються “притчами”.

Зокрема, розповідаючи про обрів (аварські племена), літописець завершує свою розповідь: “И єсть притча в Руси и до сего дне: погибоша аки

обре”. Слово “притча” мало тоді те ж значення, що сучасне “прислів´я”, оскільки його етимологія виводиться із значення “приткати, приточити до слова”. Тому в сучасній науці паралельно із термінами “прислів´я” і “приказка” на означення жанру вживається термін “паремія” (від гр. рагоітіа – притча).

Від цього слова утворились назви “пареміографія” – записування, збирання прислів´їв та “пареміологія” – наука про прислів´я, їх дослідження, пояснення. Проте обидва терміни часто вживаються паралельно чи взаємозамінюють один одного. Окрім фольклористики прислів´я і приказки вивчає мовознавство (фразеологія). Але між цими дослідженнями існує істотна різниця. Фольклористи розглядають паремії як жанр народної словесності, аналізують їх з точки зору композиції, художньо-образної структури, ідейного навантаження.

Мовознавці розглядають лише лінгвістичний аспект: відносять їх до розряду мовних фразеологізмів, пояснюють лексичне значення (пряме і переносне), вивчають вживання у живому мовленні та ін.

Прислів´я і приказки – невеликий за обсягом жанр, але розмаїття паремій за формою і змістом, походженням і художньо-образною структурою творить ряд труднощів при їх збиранні, вивченні, класифікації. Вони вимагають багатоаспектного дослідження, бо, хоч і невеликі за розміром, дуже влучні, відображають найширіні обрії побуту народу, його історію, культуру, традиції, звичаї, вірування, і водночас особливості світосприймання, психіки, самого способу мислення, національної ментальності.

Першою складною проблемою є визначення жанру і жанрових різновидів, оскільки вони дуже різноманітні, і часто між ними не можна провести чіткої межі. Більшість дослідників не розмежовують прислів´я і приказки, а відносять їх до одного жанру. Прислів´я і приказки – це стійкі афористичні вислови, що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т. п. у їх характерних і специфічних ознаках.

Узяті з різних джерел народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю вислову і згущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід´ємний пласт народної філософії – скарбницю мудрості.

Відносячись до одного жанру, прислів´я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів´я – довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, що має двочленну структуру: “Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш”. За визначенням В. Даля, прислів´я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку.

Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, їі вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: “Гнатися за двома зайцями”. Прислів´ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів´я.

Прислів´я Приказки

Кров людська – не водиця, Кров людська – не водиця,

Проливати не годиться.

Найшла коса на камінь: Найшла коса на камінь,

Коса не втне, камінь не подасться.

Береженого Бог береже, Береженого Бог береже,

А козака шабля стереже.

Старість – не радість, Старість – не радість,

Похорон – не весілля.

Або пан, або пропав – Або пан, або пропав,

Двічі не вмирати.

Моя хата скраю – я нічого не знаю. Моя хата скраю

Баба з воза – коням легше. Баба з воза

Прислів´я – судження, яке дає узагальнений висновок, що може бути застосований при характеристиці аналогічних фактів або явищ. Приказка – частина судження, позбавлена узагальнюючого характеру, що передає лише якийсь психологічний момент чи образний натяк. Не всі приказки побутують паралельно з прислів´ями, як наведені вище. Багато існують відокремлено.

Окрім цих основних жанрових понять виділяються піджанри: народні порівняння, побажання, вітання, прокльони, прикмети, каламбури та ін., які будуть аналізуватися пізніше.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)


Художня природа, жанрові різновиди та класифікація народних паремій