Художня правда – основне поняття теорії реалізму, яке характеризує ізоморфність створеного митцями світу з реальною дійсністю (відтворення життя у формах життя). Х. п. сумірна з правдою історії, але не є її копією. Відтворені чи витворені уявою письменника предмети, людські постаті, події є узагальненими, типовими образами, але залишаються правдивими чи правдоподібними.
Більша чи менша віддаленість Х. п. від реального світу усвідомлювалася ще першим теоретиком теорії наслідування Аристотелем, який підкреслював, що історія показує те,
Рішуче відкидаючи міметичні ідеї, які все-таки затемнюють специфіку художньої творчості, феноменологи (зокрема Р. Інгарден) запропонували поняття інтенціональності мистецтва, подавали своєрідне розуміння естетичного предмета. Поняття Х. п. має відмінну методологоевристичну функцію у творах, виконаних у річищі засад модернізму чи авангардизму. Тому критики і теоретики літератури, які вважають, що Х. п. обмежена лише міметичною сферою, не сприймають таких творів, оголошують їх кризовими явищами, спотворенням суті мистецтва, відступом від законів творчості, хоч насправді треба говорити про альтернативний характер художнього освоєння Х. п.