У травні 1823 р. на засіданні Вільного суспільства аматорів російської словесності був прочитаний уривок з поеми К. Ф. Рилєєва за назвою “Засланець”. А. А. Бестужев повідомляє, що прочитаний уривок був прийнятий “щиросердечним схваленням”. Своє враження Бестужев формулює у вираженнях, що свідчать про те, що новий досвід Рилєєва був сприйнятий насамперед у його політичному змісті: “Рилєєва Засланець повний шляхетних почуттів і різких піднесених думок”. В 1825 р. нова поема під заголовком “Войнаровский” вийшла у світло окремою
Цензурні міркування, як можна припускати, змусили автора усунути політичний відтінок із заголовка поеми.
Відповідно до історичних інтересів, загальними для декабристів, предметом поеми Рилєєв обирає заколот Мазепи, підтриманого його племінником і однодумцем Войнаровским, проти Петра I. Трактування історичних подій у поемі носять суперечливий характер. У дусі своїх революційних ідей Рилєєв прагне освітити зображені їм події як національно-визвольну боротьбу. Саме так тлумачить свої задуми Мазепа в розмові з Войнаровским:
* Уж близький година, близька боротьба,
* Боротьба волі із самовластьем!
Однак
Висловлення Рилєєва про Мазепу, що свідчать про те, що фігура цього історичного діяча жваво займала творчу уяву поета-декабриста, дозволяють заповнити недомовки поеми. У списку діючих осіб для задуманої Рилєєвим ще до “Войнаровского” трагедії про Мазепу гетьман характеризується так: “Людина властолюбний і хитрий, великий лицемір, що приховує свої злі наміри під бажанням блага до батьківщини”. Виступ Мазепи проти Петра I розглядається як зрада. У рукописних фрагментах поеми більш виразно говориться про заколот, піднятому Мазепою з корисливих спонукань. У тім же дусі висвітлює фігуру українського гетьмана й прикладене до поеми Рилєєва “Життєпис Мазепи”, автором якого був декабрист А. О. Корнилович.
Очевидно, героєм волі Мазепа виступає тільки в поданні Войнаровского, що своєму натхненникові “зрадився сліпо”. Але й він зізнається в тім, що не міг проникнути в глибину задумів Мазепи:
* Не знаю я, чи хотів він
* Урятувати від лих народ України
* Иль у ній собі спорудити трон,
* Мені гетьман не відкрив цієї таємниці.
Більше того, через багато років, міркуючи в самоті посилання над подіями минулого, Войнаровский готовий переоцінити роль Мазепи й Петра I і визнати, що історична й моральна правда була на боці російського царя. Таким чином, деяка частка романтичної загадковості й навіть поетизації образа Мазепи не може сховати інших, більше реальних рис історичної фігури честолюбного гетьмана.
Але зате Войнаровский, головний герой поеми, як про це свідчить заголовок, був і залишився полум’яним патріотом і беззавітним борцем за волю. Створенням образа Войнаровского Рилєєв увів у російську романтичну поему нового героя, основні риси якого відбивають декабристське подання про “прямого громадянина” (слова Мазепи про Войнаровском). На відміну від розчарованого, “хладного”, індивідуалістично настроєного героя “південних” поем А. С. Пушкіна Войнаровский з’являється перед читачем як герой-громадянин, у якому горить “пломінь палкий” любові до батьківщини й волі.
Цими суспільними мотивами визначається вся діяльність Войнаровского. Деякі традиційні риси романтичного героя одержують у Рилєєва інше пояснення й значення. Войнаровский похмурий і похмурий не в результаті розчарування й охолодження, як це бувало звичайно в романтичного героя, а внаслідок неможливості служити батьківщині й волі, внаслідок того, що пломінь патріота й свободолюбца в ньому “горить дарма”.
Войнаровский “завжди цурається й мовчить”, але ця не горда самітність романтичного героя, а відсутність родинного середовища, однодумців.
* Інших тут почуттів і думок люди:
* Вони не зрозуміли б мене,
– говорить Войнаровский історикові Міллерові, з яким доля зштовхнула його в глухомані сибірського посилання. У бесідах з несподіваним знакомцем ока рылеевского героя загоряються полум’ям і “у надмірі почуттів”, які викривають у Войнаровском вірного своїм переконанням громадянина, його слова “течуть, як хвилі”. Весь психологічний вигляд Войнаровского відмінний від того образа романтичного героя, що придбав популярність у російському романтизмі під впливом пушкінських Бранця й Алеко.
Своєрідний у Рилєєва й образ героїні, що відповідає цивільному характеру декабристського романтизму. Рилєєв тут незалежний від “південних” поем Пушкіна з їх романтичними жіночими образами. Дружина Войнаровского, що розшукала його в Сибіру й розділила сумній долі чоловіка, виступає в поемі не тільки як вірний, виконуючий свій борг подруга, але і як патріотка, повна “високих помислів”: “Вона могла, вона вміла громадянкою й дружиною бути”.
Як і в інших поемах революційних романтиків, в “Войнаровском” любовна інтрига займає побічне місце. У центрі сюжету – суспільно-політичні події. Це відповідало поданням декабристів про поему як одному з “високих” жанрів цивільної поезії.
Рилєєв прокладав тут нову дорогу серед інших зразків романтичної поеми, у яких центральне місце займав любовний сюжет, а ідейно-суспільні мотиви залишалися переважно засобом психологічного розкриття характеру.
Значну самостійність проявляє Рилєєв і в побудові своєї поеми. Зовнішні прийоми композиції “Войнаровского” ще несуть сліди романтичної манери. Поема написана у формі сповіді героя, у якій розсіюється атмосфера таємничості, що оточувала героя при його першій появі на сцені.
Але ця зовнішня форма викладу не заважає авторові стати на шлях пошуків нової композиційної основи для своєї, епічної за задумом, поеми. В “Войнаровском” відсутні ті перестановки й розриви у викладі сюжету, які характерні для романтичної композиції
(1 votes, average: 5.00 out of 5)