Хто винен у смерті Акакія Акакійовича? (За повістю М. Гоголя “Шинель”)

Хто винен у смерті Акакія Акакійовича? (За повістю М. Гоголя “Шинель”)

Почнемо не зі смерті, а з народження, що припало на 23 березня. Рік значення не мав, тому що не він, а саме число визначає вибір імені при хрещенні.

З цього все і почалося. Скільки не гортали календар – поблизу жодного нормального імені не виявилося. Доля обділила Башмачкіна з дня появи на світ, не подарувавши нічого, що б особисто йому належало. Ім’я – батька. Прізвище – батька.

Нікому не дано було знати, що Акакій Акакійович виявиться останньою, тупиковою гілкою свого фамільного древа. Але це було вже запрограмоване: адже не даремно після хрещення “він заплакав і зробив таку гримасу, наче передчував, що буде титулярним радником”.

Отже, відомо минуле, визначено майбутнє. А поки Акакій Акакійович живе сьогоденням. Але чи живе? Та ні – він служить.

Безмовно, ревно. У департаменті. Неважливо, у якому. Важливо – як. За страх і за совість.

Але тільки цим поваги не заслужиш, хоч вік проходи у віцмундирі. Важливо – у якому. По ньому і визначають місце в суспільстві. А яке місце в

Акакія Акакійовича, якщо він “вічний титулярний радник”? Він насолоджується роботою, не одержуючи за це ніяких подяк – ні усних, ні письмових.

Він зразковий працівник, але не від самовідданості, а “від робити нічого”. Забрати в нього роботу – все одно що забрати життя. Ніколи нічого творчого він у роботу не вносив і панічно боявся навіть змінити відмінки слів.

Шаблон, стандарт, точне виконання чиєїсь волі і чиєїсь фрази формує характер Башмачкіна.

Життя його пливло розмірено доти, поки не продірявилася єдина шинель, стала більше схожа на капот. З Башмачкіним і в шинелі ніхто не вітався, а вже у капоті… Цей капот остаточно вбивав людське достоїнство Башмачкіна, вже вбитого одноманітною роботою і життям, самотністю і неможливістю пошити нову шинель.

Петрович вселив у нього надію, повернувши Акакія Акакійовича до реального життя, що вже вислизало з-під ніг. Тепер він жив мрією. У нього з’явилася мета.

Він начебто воскрес для нового життя в майбутній новій шинелі. У жертву їй він приносить відрізок життя від старої до нової шинелі. Він не п’є чаю, не запалює свічок.

Він рухається до заповітної мети навшпиньках, економлячи підметки.

І ось – шинель готова! Нова шинель не просто одяг – вона символ! Це підсумок усіх його страждань і надій.

А може, і перепустка в інший, тепер доступний і йому світ…

Уперше він “трохи посибаритствував”. Уперше за багато років відчув себе не частиною роботи, а частиною міста, у якому живе, частиною іншої, не паперової реальності. Ця реальність і позбавить його життя.

Реальні злодії зняли з нього реальну шинель.

Шинель дала Башмачкіну почуття людської гідності. Відняли її – і повернули в колишній принижений стан. І він починає нерівну боротьбу за повернення цієї своєї шинелі. Сили явно нерівні. Державна машина перемелює Башмачкіна. Не він перший, не він останній.

Витримати двобій з державною машиною та здобути перемогу неможливо, нереально.

Акакій Акакійович – жертва цієї нерівної боротьби. Але він ще й жертва власного характеру, точніше, безхарактерності. Він дозволив собі бути жалюгідним.

Він працював над каліграфією, але не працював над собою і цим убивав себе щодня протягом багатьох років.

Гоголь співчуває своєму герою, вболіває за нього. Але ж і сама людина, незважаючи на свою маленьку посаду, не повинна бути маленькою. Він повинен завжди залишатися людиною.


Хто винен у смерті Акакія Акакійовича? (За повістю М. Гоголя “Шинель”)