Хто він: геній чи пігмей? (до творчої особистості П. Тичини)

Саме так називалася літературознавча стаття В. Стуса про П. Тичину. Чому ж такий контраст? Справді, постать і творчість відомого українського поета неоднозначні і досить суперечливі. З одного боку – “Ви знаєте, як липа шелестить”, “О панно Інно…”, “Гаї шумлять”, “Подивилась ясно”, ” Скорбна мати “, “Золотий гомін”, з іншого – “Партія веде” та інші малохудожні Твори, про які насмішкуваті школярі склали примовку: “Дир-дир-дир, дир-дир-дир, ми за мир, ми за мир!”

У письменників, що творили в умовах

тоталітарного режиму, було три шляхи: виїхати за кордон, писати за вказівкою партії чи говорити правду за покликом серця і бути знищеним не лише морально, а й фізично. Ми не можемо звинувачувати П. Тичину в тому, що він не зміг протистояти системі й не захотів бути репресованим. Так склалася його доля. Є. Маланюк, який обрав перший шлях, і все життя сумував за Батьківщиною, писав про це: Вили бурі історії. Рвали й жбурляли одвічне. Ніжний, замріяний юнак з відкритим серцем, завзятий і бадьорий, готовий вийти з життям на бій; суворий реаліст із даром передбачення, якого називали “буржуазним націоналістом” і який опинився
між двох ворожих таборів; а із сумнозвісних тридцятих-років офіціозний поет.

Такі етапи Творчості П. Тичини, їх засвідчив усе той же учнівський фольклор: “А Тичина пише врешт, та все гірше, та все гірше”. Щоправда, до честі поета, у роки Великої Вітчизняної війни він не зважає на офіційну думку й пише так, як велить йому власне сумління. Якщо записати в хронологічному порядку післявоєнні видання поета, то виходить дивна картина: “Партія веде” – “Ку-ку” (дитяча збірочка), “Партія веде” – “Ку-ку” і т. д. Дехто з літературознавців вбачає у цьому факті не простий збіг, а іронію, прихований протест письменника проти керівництва партією усіма сферами людської діяльності, серед них і літературою.

При цьому всьому П. Тичина був діяльним Міністром освіти, доброю, душевною людиною. Щоб не підписувати нового правопису, який шкодив самобутності української мови, П. Тичина навіть пішов із високої посади. Нам тепер мало зрозумілі ті часи, адже ми звикли, що засоби масової інформації подають відомості про все й про всіх, навіть найвищих урядовців, не дуже добираючи виразів або навпаки, знаходячи найдошкульніші. То ж не судімо суворо.

Мені здається, якби Павло Григорович написав лише збірку “Сонячні кларнети”, вірш “Пам’яті тридцяти”, то й тоді б він мав право вважатися великим українським поетом. Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці П. Тичини

П. Г. Тичина – один з тих українських письменників, чиє поетичне слово чарує душу, возвеличує помисли, дає насолоду. Якщо вірити в те, що поет починається з джерела, то перша збірка поета “Сонячні кларнети” є весняною повінню. Якщо вірити в те, що поет народжується один раз, то Павло Тичина сповістив про своє народження знову ж таки збіркою “Сонячні кларнети”.

Отже, що б не було джерелом наших домислів, перша збірка засвідчила появу молодого талановитого поета, повного силиі завзяття.

“Сонячні кларнети” – це гімн веслі, тімн життю, це чарівна пісня, сповнена І ніжністю, і радістю, і смутком. Це вічна пісня надії, віри, юнацької закоханості в життя. Що ж хвилює серце закоханогозлиття юнака? Вчитаймося в рядки його віриш під назвою “Іще пташки..,” і відчуємо трагізм, турботи, викликані подіями першої світової війни.

У вірші присутні образи Мороку, Жаху, Мертвої Тиші. Кпітет “мертва”, на мою думку, надає зіршеві реалістичного звучання: війни несла на землю смерть, від якої “води закипіли”-, а “верби старі молилися її сльозах”. На думку літературної критики 90-х років, у цій збірці оригінального поета иосднуютьсятри музи: Поезія, Музика і Живопис.

Вірші збірки у відповідності до тематичного спрямування поділяються на три групи-цикли: любовна і пей-апжна лірика; вірші про хід та наслідки першої світової війни; вірші про Україну в роки революції.

Тема сутності життязкаходитьлоглибленкя в третьому циклі віршів. У поезії “Одчиняйте двері” молодий поет виводить образ ліричного героя, який вболіває за долю народу. Він не, сприймає “братовбивчу” революцію, вона страшна у своїй суті:

Одчинилися двері Всі шляхи в крові!

Передчуття поета виправдалося: після 1921 року (приборкання непокірних селян) рідна неяька-Україна вже по коліна стояла в крові. У вірші “Скорбна мати” – реальна картина тих подій, які перетворили Україну в поле, засіяне могилами. Ця поезія має зв’язок з біблійною літературою.

Тут образи Христа, Марії, його матері, раю. Христос символізує правду, справедливість; Марія – загальну любов до рідного краю; рай – щасливе життя; кривавий край – Україну. Ці образи допомагають зрозуміти глибину трагедії українського народу після революції 1917 року.

Серце автора болить, крізь сльози він пророкує: Не б уть ніколи раю У цім кривавім краю.

Тільки тоді, коли народ буде вільним, незалежним, він зможе жити справжнім життям. Мою увагу в цій поезії привернув образ квітки, лго “лебедіє”. Ав тор, мабуть, нірить, що прийде нове життя в Україну, коли між людьми буде порозуміння, загальна любов, повага, коли більшість буде жиги ідеєю.

Павло Тичина… Дороге і незабутнє ім’я для багатьох поколінь. Він пішов від нас, проте незгасний вогонь його чарівного слова продовжує зігрівати людські серця.

Його ім’я по праву належить до тих безсмертних імен, що вічно житимуть у пам’яті вільного україлеь кого народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Хто він: геній чи пігмей? (до творчої особистості П. Тичини)