Хорей, або Трохей (грецьк. choreios, від choros – хор) – в античному віршуванні – триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами. В силабо-тонічній системі – двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило, непарний.
Проте у хореїчному вірші наголоси спостерігаються не скрізь, крім константи, що уможливлює варіювання пірихія. На початках розвитку силабо-тонічної версифікації в європейській ліриці X. вживався переважно в жанрі оди, звідки був витіснений ямбом. У сучасній українській
На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч (П. Тичина).
Двостопний X. спостерігається не часто, однак у творчості Г. Чупринки набув активного поширення:
З жалем, з болем
Понад полем
Крик розноситься чаїний.
Наче в давні
Дні безславні
Плач рабині
На чужині.
Зрідка звертаються автори і до тристопного X.:
Піднялися
Сонних вітряків,
І черешню білу
Вітер розбудив.
І війнув на книги,
Розметав листи…
Серце! Ти не з криги?
Не з заліза ти? (М. Рильський).
Чотиристопний X. – найпоширеніший розмір у сучасній
Українській ліриці: “
Тихо. Зорі потопають
В океані хмар і ночі,
Понад хвилі грім гуркоче,
По каютах скрізь дрімають (П. Карманський).
На відміну від чотиристопного X., п’ятистопний спостерігається не так часто:
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість – жить! (Олена Теліга).
Цікавий приклад шестистопного X.:
Та замало буде тихої дороги.
Усміхнеться неня: “Ну і басурман!”
Налигаю місяць на срібляні роги,
Шкереберть на ньому полечу в туман (О. Близько).
Семистопний X. вживається впереміж з іншими стопами, частіше перехідного гатунку:
Гей, віків та віків,
Прокопитило карі навали,
Їхні печі впилися –
Алкогольний вогонь затуха…
Вони ж десь позавчора
Юних мамонтів сном годували
З свого сивого рубчикового фартуха (І. Драч).
Восьмистопний X., постаючи із сполуки двох віршів чотиристопного X. в одну ритмічну одиницю, вряди-годи трапляється у віршовій практиці:
Скільки щастя, що боюся. Залоскоче, як русалка.
Шовковинками проміння перев’яже, обів’є.
Заполонить. Зацілує ніжно-ніжно, палко-палко.
Всю жагу – зоревий трунок, п’яний трунок – ізоп’є
(В. Чумак).
X. може вживатися й у формі вільного вірша як вільний X. при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування:
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих (М. Вороний).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)