Афанасій Нікітін-автор і герой “Ходіння”, тверський купець (пом. до 1475 р. по дорозі на Русь, не дійшовши до Смоленська). О. М. відправився в подорож з комерційною метою, але, мабуть, спочатку не припускав опинитися в Індії. Отримавши вірчі грамоти тверського князя Михайла Борисовича, О. М. пішов у Ширван (Північний Азербайджан).
О. М. хотів приєднатися до каравану московського посла у Ширвані Василя Паніна, але розминувся “з ним. Це і зіграло фатальну роль у житті А. М. Під Астраханню він і його товариші були пограбовані ногайськими татарами,
Купцям потрібні були кошти хоча б дійти назад до Русі, але їм було в цьому відмовлено. Ця обставина і змусила О. М. йти далі, що називається, куди очі дивляться, тому що на Русі в нього нічого не залишилося, більше того, він був винен, і повернення означало для нього боргову яму. Далі шлях О. М. лежав через Баку до Персії (“Хвалітьскім”, тобто Каспійським, морем), а звідти через Гурмиз і “Індійське море” в Індію.
А. Н. – герой-оповідач
Наприклад, дуже характерний для А. Н. швидкий перехід від опису ярмарку, куди з’їжджається торгувати “вся країна Індійська”, до згадки місцевої легенди про птаха гукук.
У “Ходінні” виразно видно, що герой дуже сумує за рідною землею. Описуючи нові землі, О. М. порівнює їх з Твер’ю (“Велика Бутхана, з пів-Твері кам’яна…”). Час О. М. намагається обчислювати за православним календарем, вважаючи роки по Великодню, але зізнається, що збився з рахунку і не міг правильно справляти це свято.
Однією з найбільш цікавих рис “Ходіння” можна вважати те, що в ньому відбилося невідповідність ідеального образу Індії та реальної країни, куди потрапив О. М. У Стародавній Русі Індія здавалася землею блаженної, багатою, розташованої недалеко від раю, такою вона видається, наприклад, в “Сказанні про Індійському царстві”. У “Ходінні” не згадується про знайомство А. Н. з цим конкретним пам’ятником, але цілком імовірно, що саме ці ідеальні уявлення і послужили причиною того, що О. М., втративши всього свого майна, відправляється саме до Індії. Тут же він стикається з тим, що постійно відчуває себе іноземців.
Більш того, О. М., будучи православним, опиняється в складній обстановці, оскільки йому доводиться спілкуватися з представниками різних віросповідань: мусульманами та ін-дуістамі. Але якщо індуїсти не претендували на єдиність своєї релігії, то для мусульман, як і для християн, подання про істинність тільки своєї релігії є> 0сновой віросповідання. У науковій літературі висловлювалися різні точки зору нас рішення А. Н. питання віри, тобто перейшов він до мусульманства чи ні. Незалежно від того, як надійшов у життя реальний О. М., герой А. Н. в “Ходінні” постає людиною, яка всіма силами прагне зберегти чистоту православної віри.
Ю. М. Лотман зазначає, що в “Ходінні” відсутні середньовічні уявлення про географічному просторі як про різні щаблях добрості і гріха, тобто протиставлення “чистих”, “благодатних” і “безбожних” місць. Моральний потенціал героя залежить від нього самого, а не від того, де він у даному випадку знаходиться.
У науковій літературі кін. XIX – поч. XX ст. панував погляд на О. М. як на фігуру державного значення, мандрівника, який потрапив до Індії з певною місією “торгового розвідника”.
На підставі цієї думки склався радянський міф про героя-першовідкривача О. М., який був покладений в основу художнього фільму “Ходіння за три моря” (1958р., автори сценарію А. Аббас, М. Смирнова, постановка X. Аббаса і В. Проніна). У цьому фільмі О. М. постає противником португальця Мігуель, який змагається з А. Н. через пріоритету відкриття Індії і влаштовує російській мандрівникові всякі пакості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)