Дух палкий і досить дивний,
Завжди захоплене мовлення
И кучері чер-ные до плечей.
Його поезію А. С. Пушкін порівнює з “сном дитини”, настільки вона була чиста й безневинна. В Онєгіні він знайшов чоло-століття, перед яким можна исповедываться, не боячись насме-шек, – Онєгін щадив його самолюбство, надаючи часу са-мостоятельно розчарувати юнака в його неясних мріяннях. Вони стали друзями “від робити нема чого” – точнейшее спостереження А. С. Пушкіна, що показує, що в душі є певні потреби, і ці потреби направляються на людину,
Фактично Ленский і Онєгін були двома діалектичними протилежностями одного характеру, і це накладало на їхні відносини додатковий відбиток. Це були два чоловіки, що любили природність, і на грунті цього вони вже неминуче повинні були зійтися в оточенні людей-масок і дурнів. Ав-Тор недарма пише:
Меж ними все народжувало суперечки
И к раз-мисленню тягло…
У сільській глухомані Ленский “скрізь був прийнятий як наречений”, при цьому порожні неосвічені сусіди вважали згідно, що він – напівросіянин. Імовірно, тому,
Драма Онєгіна й Тетяни залишилася поза його увагою, тому він не міг зрозуміти мотивів поводження Ев-Генія на іменинах, коли той став зненацька доглядати за Оль-Гой. Для Ленского було одкровенням, що Ольга прихильно поставилася до раптового залицяльника, а переповнений романтиче-скими поданнями про честь і достоїнство, він не знайшов ниче-го краще, як викликати друга на дуель. Хибність його рішення ста-ла йому ясна вже при зустрічі з Ольгою напередодні дуелі, коли виявилося, що його наречена й не думала його відкидати. “Решась до-кетку ненавидіти…” – ненавидіти не можна “зважитися” настільки штучно. Ленский був роздвоєний між реальним миром і миром своїх мрій і мрячних подань.
Вибрати реальний мир, у якому Ольга щиро дивується із приводу його скоро-го від’їзду напередодні, у нього не вистачило сил, тому що щодо Онєгіна він продовжував перебувати в безглуздій омані і йому навіть не спадало на думку спробувати з’ясувати на словах, що той хотів домогтися.
Романтика близької смерті охопила його, він дав волю при-чудливым фантазіям про небезпеку розбещувача-онєгіна й зовсім втратив почуття реальності.
Він мислить: “Буду їй рятівник.
Не потерплю, щоб розбещувач
Вогнем і подихів і похвал
Младое серце спокушав…”
Його смерть, як це ні сумно,- нікого не вразила. З біс-корисними жертвами завжди так буває. Він готовий був убити друга через дурницю й цим виявився непридатний для життя. Убий він Онєгіна – Ольга б напевно відхитнулася від нього, уражена його жорстокістю, і Ленский випробував би сильней-шиї розчарування, що закінчилося б або самоубийст-вом, або перетворенням у копію самого Онєгіна.
Але для роману одного Онєгіна був досить, тому вигин молодий Вла-Димир Ленский.