Характеристика образів Остапа та Соломії

Твір за повістю М. Коцюбинського ” Дорогою ціною “. У своєму творі М. Коцюбинський змальовує персонажів з народу. Головні герої – Остап та Соломія – є типовими тогочасними українцями, проте мають і яскраві індивідуальні психологічні риси.

Автор зображує персонажів з багатьох сторін: розкриває психологію своїх героїв, їхнє ставлення до життя, прагнення та цінності. Остап та Соломія – яскраві, багатогранні, глибокі образи української літератури. Головним персонажам повісті “Дорогою ціною” притаманне прагнення свободи,

причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що.

Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.

Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє Майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)

Героям властива неабияка порядність, взаємодопомога, вони надають одне одному підтримку,

ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю.

Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.

Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який

Відчуває відповідальність за себе, за свій спосіб життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.

Я вважаю, що усе існування людини грунтується на кількох загальних, первинних цінностях. І свобода є однією з таких цінностей. Минули ті історичні часи, у яких описані Михайлом Коцюбинським події були актуальні і, на жаль, звичайні. Але проблема волі постає і зараз, бо це проблема життєвої філософії…

Наскільки ж трагічним було життя людей, коли кріпацтво, поневолення і духу, і тіла людини були звичайною практикою суспільства!

Остап і Соломія не просто не згодні терпіти муки кріпацтва, але й не здатні: їхня людська гідність постає проти антигуманного світу. Важливо розуміти, від чого тікають герої, із чим вони борються. Для них неприйнятний не стільки формальний бік кріпацтва: важка праця, відсутність вибору, скільки його внутрішній “філософський бік”: пригнічення людської гідності, поневолення духу.

Справді дорого обходиться воля нашим героям. Тікаючи, вони постійно стикаються з новими перепонами на їхньому шляху до свободи, на них чатують смертельні небезпеки, але це не зупиняє їх. Бо свобода важить для них більше, ніж життя.

Бо життя під ярмом кріпацтва є існуванням, тільки марнуванням безцінного часу.

Обговорюючи Твір з друзями, я почув дуже жорстку, категоричну думку, яка глибоко вразила і навіть ранила мене. Один з моїх однокласників говорив проте, що дії Остапа та Соломії були марними! “Що здобув Остап? Його життя, його душа та тіло покалічені, він втратив кохану, втратив друга Івана.

Він живе собі відлюдником, на самоті він і помре…” – приблизно такі міркування висловлював мій друг. На початку читання та навіть за деякий час після прочитання твору мені здавалось, що вивчення повісті “Дорогою ціною” непотрібне: часи кріплччини минулися, ми пам’ятаємо про ту добу, але ж навіщо приділяти стільки часу зануренню у давнє минуле. Мабуть, тільки зухвала репліка мого однокласника допомогла мені збагнути, що за всіма цими “неактуальними” перипетіями чи стоять філософські, вічні проблеми. Що важить доля людини, воля?

Якою є її ціна? Ці питання важливі. Хіба в цих питаннях десь йдеться про історичну добу?

У тому-то й річ… У будь-які часи існуватиме проблема внутрішньої та зовнішньої свободи і ставлення людини до неї, її волелюбність чи пристосуванство…

Мій друг казав, що все це марно, що це стихійний беззмістовний протест проти

Системи, яку не зламати самотужки. Ох, як би мені хотілось мати якісь докази своєї позиції: ми ніколи не були і не опинимось у тому часі, як я можу стверджувати, що вчинив би так само, як вчинили герої? Що не почав би підлаштовуватись під обставини… Я не маю таких доказів, але не можу погодитися з тим, і що пристосуватися – значить вчинити правильно. Подивимось хоча б на саме пристосуватися – значить “пристосувати себе”.

Виходить, мій друг щиро вважає, що людина має ламати свій характер, кривдити свою душу, якщо її чиста волелюбна душа не погоджується з порядком спотвореного навколишнього гніту?! Сподіваюсь, що це була просто гарячкувата репліка і не більше.

Велике щастя, що за волю моїх сучасників вже сплачено тією дорогою ціною. За неї платили кріпаки, що протестували, наближаючи соціальні зміни, за неї платили люди, що боролися проти пригнічення особистості за часів СРСР, за неї боролися у Другій світовій. Нам вже не доведеться виборювати гною свободу і свободу своїх нащадків ціною власного життя.

Але ж ми повинні пам’ятати, що не маємо жодного права перед обличчями пращурів та самої історії впускати у свої душі дух пристосуванства, хоча б теоретично припускати можливість підкоритися несправедливості, якщо боротися із нею надто ризиковано…

Образи Остапа і Соломії не зникають, не знецінюються тоді, коли зникає кріпацтво. Бо проблема волі, внутрішньої свободи, проблема людської гідності та боротьби за неї існує поза часом і простором. Тепер я зрозумів, що в цій повісті – не просто данина історії чи спостереження за цікавим пригодницьким сюжетом, а майже життєва необхідність: аби не припуститися помилок, аби не втратити внутрішнє прагнення до свободи, наскільки дорогою ціною було колись сплачено за волю…