Є ряд творів, без яких уявити розвиток літератури просто неможливо. Ці безсмертні шедеври визначають людський прогрес, який полягає, насамперед, у духовному розвитку. Саме таким твором і являється трагедія Гете “Фауст”, яка є підсумком шукань самого автора.
Це дуже складний філософський твір, який порушує проблеми людського буття, місце і призначення людини в світі.
У центрі твору постає сам герой – Фауст, бо саме цей образ втілив у собі вищі поривання людської душі. Він не є ідеальною особистістю, але автор і не намагався зробити
Життя приносить йому зовсім короткі хвилини спокою і щастя, а натомість сповнює його постійними стражданнями і відчаєм, але все це недаремно. Розуміння цього приходить наприкінці життя головного героя. Фауст в творі постає як людина, яка має власну долю, і як символ людини загалом, в якій можна впізнати власні духовні пошуки.
На противагу Фаусту змальовується Мефістофель. Основною місією Мефістофеля в світі був показ людської ницості. Але він не змушував людей торгувати
Кожна людина має можливість обрати саме те, що їй дозволить совість і гідність.
Образи Фауста і Мефістофеля стали “вічними”. Вони ніби протиставляються один одному. Це пояснюється тим, що Фауст – приклад нестримної жаги людського духу до нових знань, пошуку свого місця у житті, а Мефістофель – приклад скептичного заперечення.
Боротьба зла і добра – це основна рушійна сила буття. “Вічність” героїв твору є ознакою того, що проблема пошуку сенсу людського життя, роздвоєння людської натури, неприйняття і виправдання зла, зміст і справжня ціна щастя – ось дійсно актуальні питання людства.
Фауст – символічний образ суспільства, один із мільйонів вічних шукачів, яким потрібно пройти безліч випробувань, а Мефістофель – приклад цинізму, який заважає людству стати на шлях пізнання своєї сутності.