ВСТУПНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБРОНРАВНОСТІ – ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу

Драматургія

ДОБРОНРАВНОСТІ

(Скорочено)

ПЕРЕД ДВЕРИМА

Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним.

Немає солодшого для людини і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за це. Хвала ж блаженному Богові!

Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же – в законі вічного.

Це і є безперервна погожість та сонце, що не заходить, темінь сердечної прірви освічуючи. Хвала блаженному Богові!

Що б було тоді, коли б щастя,

найпотрібніше й наймиліше для всіх, залежало б від місця, часу, плоті та крові? Скажу ясніше: що було б тоді, коли б Бог поклав щастя в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах, чи в Соломоновім віці, чи в багатстві, чи в пустелі, чи в чині, чи в науках, чи в здоров’ї?.. Тоді б щастя наше і ми б з ним були б бідні.

Хто міг би дістатися до тих місць? Чи ж можливо народитись усім в одному якомусь часі? Як же поміститися в однім чині та статі?

Чи ж бо то щастя затверджено на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Важке й неможливе.

Хвала

ж блаженному Богові, що важке зробив непотрібним.

Тепер чи ж бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй планетами, не тягайся палацами, не плазуй земною кулею, не блукай Єрусалимами… За золото можеш придбати село, річ важку, але обхідну, а щастя, як річ найнеобхідніша з необхідного, завжди і всюди дається дурно.

Повітря і сонце завжди з тобою, завжди і дурно, а все, що біжить од тебе геть, знай, – чуже, й не вважай його за своє, все те чудне і зайве. Нащо воно тобі? Тим-то воно й важке.

Ніколи б воно не пішло від тебе, коли б було необхідне.

Хвала ж блаженному Богові!

Щастя ні від небес, ні від землі не залежить. Скажи з Давидом:

“Що мені є на небі? І від тебе чого захотів на землі?”

Що ж для тебе потрібне? Те, що найлегше. А що найлегше? О, друже мій, усе трудне, і важке, і гірке, і лихе, і брехливе.

Але що є легке? Те, друже мій, що потрібне. А що потрібно?

Потрібне тільки одне. “Одне є на потребу”.

Одне тільки тобі потрібне, одне тільки й благе, і легке, а все інше труд та хвороба.

Що ж це таке єдине? Бог. Все живе є трухлявина, суміш, сволота, січ, лом, круш, скажене, дурниця, збиття, і плоть, і плітки…

А те, що любе й потрібне, єдине скрізь і завжди. Але це єдине все жменею своєю тримає – і порох плоті твоєї.

Хвала блаженному Богові за те, що все нас покидає і все для нас важке, окрім того, що потрібне, і любе, й єдине.

Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя – недалеко воно. Близько воно. У серці і в душі твоїй.

І цей корабель поведе й наша десятиглава бесіда, начебто через десять дверей, і я бажаю, щоб твоя душа, як Ноєва голубиця, не знайшовши ніде спокою, повернулася до серця свого, до того, що спочиває у серці твоїм, щоб збулося Ісаїне речення: “Будуть основи твої вічні родом родів, і назвешся творителем огорож, і стежки свої посередині заспокоїш”2.

Цього бажає й Григорій, син Сави, Сковорода.

ГЛАВА 1-ша

ПРО БОГА

Весь світ складається з двох натур: одна видима, друга – невидима3.

Видима натура зветься твар, а невидима – Бог. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно.

Через це в стародавніх [людей] Бог звався розум всесвітній. Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інше.

А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені здаються принагідніші інших тому, що розум є цілком не уречевлений, а істина вічним своїм пробуттям цілком супротивна непостійній речовині. Та й тепер у деякій землі Бог зветься іштен4.

Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім’я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та інше.

ГЛАВА 2-га

ПРО ВІРУ [ВСЕЛЕНСЬКУ]

Оскільки й тепер мало хто розуміє Бога, тож не дивно, що в стародавніх [людей] часто через суспільну помилку вшановували речовину за Бога, а потім усе своє богошанування віддали в наругу.

Однак у те всі віки й народи завжди погідно вірили: є деяка таємниця і сила, що по всьому розливається і що всім володіє. (…)

ГЛАВА 3-тя

ПРО ПРОМИСЕЛ ЗАГАЛЬНИЙ

Ця-бо блаженна натура чи дух утримує в русі весь світ, начебто машиністова вправність годинникову машину на башті і, за прикладом дбалого батька, сам є буттям кожному творінню. Сам надихає, годує, розпоряджує, лагодить, захищає і за своєю-таки волею, яка зветься всезагальним законом чи статутом, знову перетворює у грубу матерію чи болото, а ми те звемо смертю. (…)

ГЛАВА 4-та

ПРО ПРОМИСЕЛ, ОСОБЛИВИЙ ДЛЯ ЛЮДИНИ

Цей найчистіший, усесвітній, усіх віків та народів усезагальний розум вилив нам, як джерельний струмок, усі мудрощі та мистецтва, потрібні для провадження життя.

Але нічим йому не зобов’язаний так кожен народ, як тим, що він дав найвищу свою премудрість, яка є природний його портрет і печать.

Вона настільки переважає інші розумні духи чи поняття, наскільки наслідник ліпше служителів.

Вона вельми схожа на наймайстернішу архітектурну симетрію чи модель, яка, через увесь матеріал нечуттєво простягаючись, чинить цілий склад міцним та спокійним, що утримує всі інші прибори.

Так, слово у слово, і вона по всіх членах політичного тіла, яке із людей, а не з каміння складається, таємно розлившись, робить його твердим, мирним і добробутним.

Коли, наприклад, якийсь рід, чи місто, чи держава за цією моделлю засновані і встановлені, у той час бувають вони раєм, небом, домом Божим тощо. А коли якась одна людина створить за тим життя своє, у той час буває в ній страх Божий, святиня, доброчестя тощо. І як у тілі людському один розум, але по-різному в розмислі різних частин діє, так і в згаданих співжиттях, зв’язаних цією премудрістю, Бог через різні члени творить дійства на загальну користь.

Вона в усіх наших різного чину справах та речах душа, користь та краса, а без неї все мертве та бридке. Народжуємося ми всі без неї, однак для неї. Хто до неї природніший та охітніший, той шляхетніший та гостріший, а хто чим більше має із нею діло, тим дієвіше, але незбагненне всередині відчуває блаженство чи задоволення.

Від неї однієї залежить особливий промисел у творенні роду людського. Вона-бо є прегарне лице Боже, яким він з часом, відбившись у душі нашій, робить нас із диких та бридких монстрів чи виродків людьми, тобто звірками, що пригідні до співдружності та згаданого співжиття, незлобивими, повстримними, великодушними та справедливими.

А коли вона вже поселилась у сердечні людські схильності, у той час є якраз те ж таки, що і в русі годинникової машини темпо (tempo), тобто правильність і вірність. І тоді ж буває в душі непорочність і чистосердечність, ніби райський якийсь дух і смак, що схиляє до дружелюбства.

Вона відрізнить нас од звірів милосердям та справедливістю, а від скотів повстримністю та розумом; і не що інше вона є як блаженне лице Боже, таємно на серці написане, сила й правило всіх наших порухів та справ. У той час серце наше робиться чистим джерелом добродіянь, що невимовне звеселюють душу, і тоді ж бо ми буваємо істинними душею та тілом людьми, подібними до пригідного для будови чотирикутного каміння, із якого живий Божий дім твориться, у котрому він царює особливою милістю.

Важко в невимовний цей скарб проникнути й примітити його, а для одного цього нелегко любити й шукати її. (…)

Не той вірний государю, хто намагається вникнути в його таємниці, але хто волю його дбало виконує.

Вічна ця премудрість Божа в усіх віках та народах невмовкно продовжує мову свою, і вона є ніщо інше як невидиме лице повсюдного єства Божого і живе слово, котре таємно до всіх нас у середину гримить. Але не хочемо слухати порад її, один через те, що позбавлений слуху, а переважна більшість – через нещасливу впертість, що залежить від поганого виховання.

Прислухалися до нетлінного цього голосу премудрі люди, котрі звались у жидів пророками, і з глибоким побоюванням виконували те, що їм веліли.

Вона початок і кінець усіх книг пророцьких: від неї, через неї і для неї все в них написано.

Через те різні собі імена дістала. Вона зветься образ Божий, слава, світло, слово, рада, воскресіння, життя, путь, правда, мир, доля, виправдання, благодать, істина, сила Божа, ім’я Боже, воля Божа, камінь віри, Царство Боже тощо. А найперші християни звали її Христом, тобто царем, тому що вона одна скеровує до вічного та тимчасового щастя всі держави, всілякі співжительства й кожного по різну.

Та й, окрім того, у древніх царственим звалось усе, що верховним і найголовнішим вважалося.

Провидів був Авраам блаженне світло її і, увірившись у ній, став з усім своїм родом справедливим, а з підданими щасливим. Однак вона й до Авраама у своїх прихильностях завжди жила.

І Мойсей, начебто знявши план із невидимого цього образу Божого, накреслив його просто та грубо найпотрібнішими лініями і, основуючи на ньому жидівське суспільство, зробив його щасливим і переможним. Він по-тодішньому написав було його на кам’яних дошках5 і так учинив, що невидима премудрість Божа, начебто видима й тлінна людина, чутним голосом до всіх нас мову свою провадить.

Ця мова, оскільки через нього розділена на десять розмислів чи пунктів, названа через те десятислів’ям.

ГЛАВА 5-та

ПРО ДЕСЯТИСЛІВ’Я

І

“Я є Господь Бог твій, хай не буде в тебе богів інших!..” тощо.

Ясніше сказати так:

Я голова твого щастя і світло розуму. Бережись, щоб ти не заснував життя свого на інших радах, мистецтвах та вимислах, хоч би вони з ангельських розумів народилися. Покладись на мене сліпо.

Коли ж, мене минувши, покладеш вік свій на іншій премудрості, то вона тобі буде Богом, але не істинним, а тому й щастя твоє буде подібне до краденої монети.

II

“Не створи собі кумира!” тощо.

Так як на поганому камінні, ще більше не велю тобі будуватися на видимостях. Будь-яка видимість є плоть, а всяка плоть є пісок, хоч би вона в піднебесній народилася; все те ідол, що видиме.

“Не бери імені!..” тощо.

Дивися ж, по-перше, не впади в рів безум’я, начебто у світі нічого нема, окрім видимостей, і начебто ім’я це (Бог) порожнє. В цій бо прірві живуть псевдо клятви, лицемірства, обмани, лукавства, зради і всі страшилища таємних і явних мерзотностей. А замість того напиши на серці, що скрізь завжди присутній є суд Божий, готовий на кожному місці палити й сікти невидиму твою частину, ке минаючи нічого, за всі діла, слова й думки, у яких мене немає.

IV

“Пам’ятай день суботній!” тощо.

Це ти повсюди і всередині себе заховану величність Божу не забувай прославляти із вірою та страхом у день недільний, а поклоняйся не тільки порожніми церемоніями, але й самим ділом, сердечно йому наслідуючи. Його діло і вся забава в тому, щоб щохвилини помишляти про все живе, і від тебе більш нічого не вимагає, окрім чистосердечного милосердя до ближніх твоїх.

А це вельми легко. Вір тільки, що сам собі береш у вжиток десять [заповідей] у той час, як даєш їх іншим і навпаки.

V

“Шануй батька свого!” тощо.

Перш за все батька й матір шануй і служи їм. Вони бо видимі портрети тієї невидимої істоти, яка тобі стільки подає.

А ось хто батько твій та мати: будь, по-перше, вірний і дбалий государю, слухняний градоначальнику, шанобливий до священика, покірний батькам, вдячний учителям своїм та благодійникам. Ось істинна путь до твого вічного й тимчасового доброденства й утвердження твого роду.

Що ж стосується інших частин суспільства, бережись такого.

VI

“Не убий!”

“Не перелюбствуй!”

“Не кради!”

IX

“Не псевдосвідч або не чини наклепів!” Осуджуємо винного, а наклепи робимо невинному. Це є страшна злоба, а наклепник по-еллінському – диявол.

X

“Не забажай!”

Але оскільки лихий намір є сім’ям лихих справ, яким немає числа, а рабське серце є невичерпаним джерелом лихих намірів, через те по вік твій годі тобі бути чесним, коли не попустиш, щоб Бог переродив серце твоє. Присвяти ж його нелицемірній любові. В той час у тобі раптом закінчиться безодня беззаконь.

Бог, Боже слово, до його слова любов – усе це одне.

Цим триосібним вогнем розпалене серце ніколи не грішить тому, що лихого сімені чи намірів мати не може.

ГЛАВА 6-та

ПРО ІСТИННУ ВІРУ

Коли б людина могла швидко зрозуміти неоціненну ціну великої тієї Божої ради, могла б відразу ж її прийняти й любити.

Але оскільки тілесний, грубий розмисел тут кладе перепону, для того потрібна людині віра. Вона, заховане всім радам блаженство, ніби здаля проглядає у підзорну трубу, з якою і зображується.

При ній необхідно має бути надія. Вона сліпо й насильно притримує людське серце при цій єдинородній істині, не допускаючи хвилюватися простацькими вітрами сторонніх гадок, через що зображується у вигляді жінки, яка тримає якоря6.

Ці добродійності приводять нарешті людське серце, начебто надійний вітер корабля, у гавань любові і їй доручають.

У той час, розплющивши очі, таємно кричить у душі Дух Святий таке:

“Правда твоя, правда вічна, а закон твій – то істина”7.

ГЛАВА 7-ма

БЛАГОЧЕСТЯ Й ЦЕРЕМОНІЇ – РЕЧІ РІЗНІ

Уся сила десятислів’я вміщується в одному цьому імені – любов.

Вона є вічним союзом поміж Богом та людиною. Вона вогонь є невидимий, яким серце розпалюється до Божого слова чи волі, а тому вона сама є Бог.

Ця божественна любов має на собі зовнішні види чи значки; вони звуться церемонія, обряд чи образ благочестя. Отже, церемонія біля благочестя є те, що біля плодів лист, що на зерні луска, що при доброзичливості компліменти. Коли ж маска позбавлена своєї сили, у той час залишається одна лицемірна облудність, а людина – гробом розфарбованим.

Церемонія – це все те, що може справляти й найнещасніший нероба.

ГЛАВА 9-та

ПРО ПРИСТАСТІ ЧИ ГРІХИ

Пристрасть є морове в душі повітря. Вона безпутне бажання видимостей, а зветься нечистий чи мучительний дух. Найголовніша з усіх – заздрість, мати інших пристрастей та беззаконь. Вона є головним центром цієї прірви, де душа мучиться.

Ніщо її не прикрашає і не робить корисною. Не милий їй світ, не люба доброчинність, а шкода така солодка, що сама себе десятком з’їдає.

Жалом пекельного цього дракона є весь рід гріхів, а от прізвище його: ненависть, злопам’ятність, гордість, улещання, скука, розкаяння, нудьга, смуток та інший черв, що не засинає в душі.

ГЛАВА 10-та

ПРО ЛЮБОВ АБО ЧИСТОСЕРДЕЧНІСТЬ

Противиться цій прірві чистосердечність. Вона є спокійне в душі дихання і віяння Святого Духа.

Вона подібна до чудового саду, що повний тихих вітрів, солодко-духмяних квітів та втіхи, у якому процвітає дерево нетлінного життя.

А ось плоди її: доброзичливість, незлобність, схильність, покірливість, нелицемір’я, добронадійність, безпечність, задоволення, бадьорість та інші невід’ємні забави.

Хто таку душу має, мир на ньому, і милість, і веселість вічна над головою такого істинного християнина!

Амінь.

Переклад Вал. Шевчука

1 Образ дверей, як символ входу у щось, часто використовувався Г. Сковородою.

2 Переказ слів із Книги пророка Ісаї: “І правда моя буде вічна, і спасіння моє з роду в рід”.

3 У цій главі філософ проводить думку про дві натури, яка взята за основу вчення про щастя. Ідея двох натур бере початок в античній філософії, у нові часи її розробляв Спіноза.

4 Очевидно, Г. Сковорода має на увазі угорське слово isten (Бог), яке близьке за звучанням до слова “істина”.

5 Маються на увазі так звані “скрижалі Заповіту” – десять Божих заповідей, вибитих на десяти кам’яних дошках Мойсеєм.

6 Середньовічний символ нації.

7 Псалтир, СХVIII – 142.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)
ВСТУПНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБРОНРАВНОСТІ – ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА