Чи не найважче характеризувати розвиток сучасного літературного процесу. Літературна спадщина більш ранніх епох легше піддається певній класифікації та більш-менш усталеній оцінці, адже вона пройшла перевірку часом. І все ж існують загальні етапи й тенденції розвитку всесвітнього літературного процесу XX століття, які визнає переважна більшість літературознавців і культурологів як в Україні, так і за її межами. Передусім про періодизацію. Найбільш прийнятним сьогодні уявляється поділ літератури XX століття на два періоди: перша та друга
Чітка ж “прив’язка” періодизації до конкретних суспільно-політичних подій (наприклад, “література періоду першої світової війни” тощо) уявляється зараз недоречною, тим більше, що мова йде про ЛП не якоїсь конкретної крапни, а всього світу.
Як і в XІX ст., помітну роль відіграв реалізм. Він частково теж дещо “модернізувався”: кажуть про розквіт його різновиду – “магічного реалізму” (Г. Г. Маркес).
Продовжувалися також традиції романтичної літератури, передусім у літературі неоромантизму (його вплив відчули зокрема, Г. Ібсен (пізні п’єси), К. Гамсун, Ф. Гарсія Лорка,
І в попередні епохи не було монолітної єдності ЛП, але саме його розмаїття до XX ст. не визначало художнього обличчя епохи, саме тому й можливо було класифікувати ЛП за конкретними напрямками та епохами “Літературного класицизму”, “Література Просвітительства” тощо, а от щодо XX ст., то така класифікація часто не спрацьовує).
А взагалі ту мішанину різноманітних і часто взаємозаперечуючих літературних напрямів, течій, стилів, шкіл, тенденцій, програм, маніфестів тощо, якими багата саме література XX ст., можна назвати одним щ узагальнюючим словом – центом (від лат. сепіо – одяг або ковдра з А різнокольорових шматочків). Дійсно, своєю пістрявістю всесвітня література XX ст. нагадує ковдру, пошиту зі шматочків різного “кольору”: Щ один “шматочок” – реалізм, другий – екзистенціалізм, третій – сюрреалізм і т. д. Звичайно, це стосується розгляду ЛП саме у всесвітньому Щ масштабі, а не в окремо взятій країні. Так, у СРСР офіційним, підтримуваним державою і керівною партією напрямом був соціалістичний реа – щ лізм (1932-1991); у КНР 1958 року провідним творчим методом було проголошення “поєднання революційного романтизму з революційним реалізмом”; у добу гітлеризму в Німеччині офіційним літературним напрямом був т. зв. “залізний романтизм” тощо.
Але загалом така уніфікація літературних напрямів не характерна для всесвітньої літератури взагалі і XX століття зокрема.
Ще однією помітною тенденцією (яка зародилася значно раніше) було інтернаціональне поширення конкретних літературних напрямів, течій тощо. Так, ми можемо вести мову про футуризм початку XX століття як в Італії (Марінетті та ін.), так і в Царській Росії (росіяни Мая-ковський, Хлєбніков; українець Михайль Семенко та ін); або про літературу “потоку свідомості” у Великій Британії (Дж. Джойс, В. Вулф), Франції (М. Пруст). Зокрема, до цього ж прийому зараз вдаються письменники в Україні (О.
Забужко). Це пов’язане як із удосконаленням засобів всесвітної комунікації (зокрема, останнім часом – виникнення і поширення функцій “інтернету”, так і з більш вільною й інтенсивною І міграцією письменників, літературознавців і читачів.
Із попередньою тенденцією пов’язана ще одна – вихід на всесвітню арену літератур відносно “нових” країн. Якщо від часів античності “погоду” в літературному світі робили переважно європейські літерату – . ри (давньогрецька, давньоримська, латиномовна і “національномовна” епохи середньовіччя, а далі – італійська, французька, іспанська, англійсь-ка, німецька, згодом – російська тощо), то саме в XX ст. стало можливим, ! наприклад, “карибське чудо” 1960-х років (розківт цілого грона талано – .! витих письменників Латинської Америки), найяскравішим виявом якого стала творчість колумбійського нобелеата (1982) Габріеля Гарсіа Маркеса.
Взагалі східні літератури помітно вплинули на “погоду” в цивілізованому літературному світі більш ранніх епох. Так, неможливо уявити собі сучасну європейську культуру без впливу “східної” (“єврейської”) книги – Біблії. Скажімо, середньовічні трубадури (а від них – трувери й міннезингери) вчилися оспівувати європейських чарівних дам на прикладах віршів, присвячених не менш чарівним азійським дамам, – на прикладі східної поезії (одне з занять під час хрестових походів – читати східну лірику.
Зокрема, відчутний вплив на європейську літературу справили твори персько-таджицьких поетів Рудак, Фірдоусі, Хайяма, Ні-замі та ін. Але в XX столітті традиційно відчутна роль східно-західних (західно-східних) літературних зв’язків настільки посилилася, що цю тенденцію можна умовно назвати “другим (після античності та Середньовіччя) пришестям” східних літератур. Так, неможливо уявити сучасного ЛП без творів японського письменника екзистенціаліста Абе Кобо.
Окрасою сучасної всесвітньої літератури є творчість нобелеата (1968) Кавабата Ясунарі. Недаремно письменник під час церемонії нагородження його Нобелівською премією сказав, що він – “красою Японії народжений”. І глибоко символічно, що геній, народжений красою Японії, творить і дарує красу не лише своїй батьківщині, а й усьому світові.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)