Реферат на тему:
Вплив античної міфології на зарубіжну літературу
План
І. Вплив античної культури на формування європейської культури.
ІІ. З легенди в реальність.
1. “Іліада” та “Одіссей”.
2. “Нитка Аріадни”.
ІІІ. Вплив античної міфології на зарубіжну і українську літературу.
ІV. Актуальність міфів сьогоденні.
“Усе змінюється, тільки не людина”
Альберт Ейнштейн
Антична література посідає особливе місце в історії світової цивілізації. Адже антична культура – колиска європейської.
Антична культура відіграла незаперечну роль у розвитку української культури. Плідний вплив її простежується упродовж віків, починаючи з давніх часів. Діячі української культури постійно дбали, щоб антична спадщина стала набутком народу.
Античну культуру високо цінували прогресивні діячі всіх епох. Гуманісти доби Відродження вважали себе спадкоємцями ідеологів античного світу, а за мету ставили відродження античної культури (звідси й походить назва “доба
Одрази та сюжети античного мистецтва надихали Шекспіра й Шевченка.
Чому ж так сталося, що герої саме античної літератури протягом тисячоліть надихають митців і не лише сприймаються як система символів, але й живуть новим життям у драматургії та поезії, у творах Рафаеля і Гойї, Рубенса й Рембрандта, Пікассо та Архипенка?”Що він Генубі? Що йому Генба?” – запитує Шекспірі Гамлет. Що доля них сучасників цариця Гекуба з далекої Трої, зруйнованої за багато століть до нашої ери? Що нам до героїв давньогрецької та римської літератури?
Чи хвилюватимуть нас їхні почуття і долі?
Дехто вважає, що зрозуміти душу й поведінку людини чужо давніх країн і прадавніх часів неможливо. Чи так це? Французький філософ ХVІІІ ст. Монтеск’є стверджує: “Пристрасті в усі часи однакові” Як і тисячоліття тому, нас хвилюють проблеми, що їх поставили перед людством великі моралісти античності.
А художня довершеність не залежить від того, коли жив митець, – чи тисячу років тому, що дві тисячі, чи вчора.
То як же народились твори, які ми й сьогодні перечитуємо затамувавши подих?
У прадавні часи навкруги теплого й привітного Середземного моря склалися три культури. Єгипетська дивувала, фінікійська лякала, а грецька робила життя світлішим. Чому? Про це зараз і піде розмова.
На початкових етапах грецької історії міфологія була тісно пов’язана з релігійними уявленнями і віруваннями тогочасних греків.
Деякі міфічні герої стали згодом героями усіх народів. Наприклад, титанові Прометею віддають шану усі європейці в усі часи. Його образ створювали письменники різних століть і різних народів. Згадавши його й українські автори, починаючи з Кобзаря.
Писали про Прометея англійці й німці, французи й італійці… Він став взірцем справжніх людських чеснот.
Добре знають Геракла, про нього зняті фільми й створені п’єси. Якщо роздивитися герб Хоуцюва, то всі його складові – з грецьких міфів.
Греки, так само як і стародавні українці-язичники, вважали незгоди, хвороби, нещастя, смерть карою богів на людей, яких розгнівали коли інші люди своїми негідними вчинками. Трагічні протиріччя добра і зла, жорстокості й шляхетності, співвідношення свободи, воді, розумної діяльності людини і спільно фатуму, невблаганної долі – все це втілено у міфах з вражаючою художньою майстерністю й силою. У цих творах завжди є приховане зерно історичної дійсності, і це зерно завжди оздоблене фантазією оповідачів. Підтвердженням цього є історія написання двох відомих творів “Іліади” та “Одісеї”
Спочатку ці поеми вчені н сприймали всерйоз. І тільки після того як Генріх Шліман провів розкопки і знайшов Трою міф перетворився на реальність.
Те ж саме стосується Каносського палацу, у якому жив Мінотавр. Це чудовисько щорічно з’їдало сім дівчат і сім юнаків. І тільки герой Тесей зумів убити Мінотавра.
Якщо існував Каносський палац, якщо існувала Троя, то хіба не міг існувати Мінотавр, Ахілл, Гентор і інші герої того часу? Напевно це питання задавав собі не один письменник. Можливо загадкові стіни Каносського палацу розказали б нам більше про його історію, але на жаль не всі писемні згадки розшифровано. Отже Троя і надалі залишається таємницею, яка дивує своєю складністю і простотою водночас. А саме здивування спонукає людей філософствувати.
Мабуть тому не один письменник звертається у своїх творах до поем Гомера і до троянських міфів взагалі.
Візьмімо, наприклад, образ титана Прометея. Ним надихались і античні автори (до нас дійшла драма Есхіла “Прикутий Прометей”), письменники пізніших часів: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Гьоте, Байрон. А згадаймо такі твори української літератури: поему “Кавказ” Тараса Шевченка, драму “Іфігенія в Тавриді” Лесі Українки, поему “Прометей” Андрія Малишка.
Квінт Горацій Фланк так описує троянську війну у своїй оді “До Таріса”:
“Рушить Греція вся,
клавши обітницю
Геть стоптати твій шлюб,
А заразом – усе
Давнє царство Пріамове”.
Як колись греки втілювали в своїх героях ідеали людей, так і пізніше Вільям Шекспір втілив у Гамлеті ідеал людини свого часу. Якщо порівняти Ахілла і Гамлета ми побачимо велику схожість між цими двома персонажами. Вони обоє переслідували благородні цілі, але досягали їх не благородними засобами: щоб перемогти, герої грали на полі суперника за його ж правилами.
Отже на початку третього тисячоліття, у всіх космічних швидкостей, дивовижних досягнень, науки і техніки, ми знову повертаємось до міфів Давньої Греції. Повертаємось не тільки до перших фантастичних уявлень про створення світу про виникнення людини та зміну пір року. Нас. у першу чергу цікавлять давні уявлення про людину, її прагнення.
Мрії, її розуміння Добра і Зла.
Людина є центром давньогрецького міфу, вони можуть навіть сперечатися з богами і не поступаються у цій боротьбі своїми принципами. Їхня мужність та сила, їхні таланти і почуття гідні уваги і пошани завжди. Недарма ж вони дали через віки натхнення художникам і скульпторам, письменникам та музикантам. Недарма є їх у давньогрецькій міфології так і звуть – герої.
Багато чого теперішній світ запозичив у Давній Греції. Передусім радісне ставлення до життя. Бо навіть привітання тоді було: “Радійте!” І міфи Давнього Греції стали основою культур багатьох народів разом із заповітами Біблії та творами власного фольклору.
Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури.
Це підкреслив свого часу і Фрідріх Енгельс, який у своїй “Діалектиці природи” писав про досягнення “того маленького народу, універсальна обдарованість і діяльність якого забезпечили йому в історії розвитку людства місце, що на нього не може претендувати жоден інший народ”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)