Возний хапун і здирщик, але ці найвиразніші риси його характеру не розкриваються надто прямолінійно

В сатиричному плані змальов’ані возний й виборний. Возний – дрібний чиновник, що “помазався паном”, “юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить”. З цинічною одвертістю виправдує він хабарництво, хижацтво, несправедливість, що панували в тогочасному суспільстві.

Вовча мораль возного найвиразніше виявлена в його пісні, що являє собою переробку вірша Сковороди “Всякому городу нрав і права”. В ній возний проповідує огидну мораль бюрократів і гнобителів:

Всякий, хто вище, той нижчого гне,- Дужий безсильного

давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Образ возного має деякі спільні риси з подібними сатиричними образами в тодішній російській драматургії (наприклад, з образом Хапилова у п’єсі В. Льовшина “Своя ноша не тянет”). Ще Добролюбов зазначав, що одним з головних об’єктів сатиричного викриття в літературі другої половини XVIII століття було “приказное крючкотворство и взяточничество” 105.

Але й тут Котляревський ішов не від певної схеми, не від літературних зразків, а від самого життя. Добре знаючи возних і до них подібних у житті, драматург створив

один з найбільш вдалих реалістичних образів п’єси. Возний – хапун і здирщик, але ці найвиразніші риси його характеру не розкриваються надто прямолінійно. Поступово, інколи мимохідь Котляревський викриває засоби його збагачення. Так, виборний передає возному слова засідателя Щипавки про переслідування хабарництва.

Возний починає скаржитися на “труднощі життя”: “…малійшая проволочка ілі прижимоч’ка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленіє”. Так, зрештою, штрих за штрихом перед нами постає образ хапуги, “завзятого юристи”.

Саме тут знати, як майстерно володіє Котляревський основним принципом реалістичної типізації: розкриттям різних сторін характеру людини. Возний виступає в п’єсі як пан, що домагається руки набагато молодшої за нього Наталки і, зазнавши поразки, змушений відмовитись від неї. Він зображений драматургом не однобоко, не тільки як хабарник і хапуга. Не раз у п’єсі виявляється певна освіченість возного, що цілком природна для чиновника. Якщо возний і виявляє добру обізнаність з українськими літописами, то це випливає не з його любові до науки й культури, а з житейської, судової практики.

Посада возного була введена за Литовським статутом у судах, в яких розбиралися шляхетські справи. Хоч суди ці в часи створення п’єси були вже ліквідовані, проте поодинокі українські пани, нащадки козацької старшини, ще домагалися прав дворянства. Щоб довести права своїх клієнтів, возний повинен був ритися в архівах, у літописах, обгрунтовуючи походження панів від шляхти, від козацької старшини.

Обізнаний возний і з театром. Але й у цьому Котляревський зображає його не як культурну, інтелігентну людину, а як грубу натуру. Возному хотілося б, щоб на сцені справді вбивали, а не тільки вдавали: було б “за що гроші платити”.

Знає возний і літературу, панегіричні вірші. Він просторікує про любов, яка не знає соціальних меж і передусім: “…Уязвленное частореченное любовію серце… не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все – теє-то як його – ровняєть”. Ллє й тут слова возного – брехня пана, а не погляд” гуманної, освіченої людини.

Котляревський розкриває облудність “любові” возного, вказуючи на її справжню суть: “…Люблю тя, дівицю, как жадний волк младую ягницю”. “Любов” до Наталки не заважає возному водночас одвідувати й “вдовствующую дякониху”.

Безпідставними були спроби буржуазних учених обілити возного, зробити з нього “сковородинця”. Нічого спільного з сковородинськими гуманістичними принципами характер возного не має. Пісню Сковороди “Всякому городу нрав і права” возний перекручує на свій кшталт:

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить; Всякого рот дере ложка суха,- Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

Хоч возний у кінці п’єси начебто й розкаюється, все ж загалом – це образ негативний, сатиричний. Каяття возного – певний відступ автора від життєвої правди, певна данина традиціям тодішньої драматургії. Хоч слід додати, що сама сцена “каяття” теж має гумористичний характер.

Слова возного: “Я – возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностью по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал” – не можуть не викликати сміх.

Виборний Макогоненко – представник сільської влади тих часів і, сказати б,- маленький грішник. За характеристикою Миколи, він “хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже”. Проте й він незадоволений чиновниками – “письменними п’явками”, як він їх називає, висловлюючи цим погляди на них селянству


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Возний хапун і здирщик, але ці найвиразніші риси його характеру не розкриваються надто прямолінійно