Народився Володимир Кашицкий в 1913 році в селі Подбуковина біля Перемишля. Закінчивши три класи, пішов у вечірню ремісничу школу імені Маркіяна Шаипкевича в Перемишле, де одержав спеціальність слюсаря-будівельника. Був членом “Шару”, заснував у Перемишле суспільство “Плай”. Після окупації Польщі фашистською Німеччиною вступив в український подпольнийу “фронт національної єдності”, був там розвідником. Під час переходу німецько-радянської границі його заарештували.
Тюремна епопея Кашицкого – це Львів, Одеса, Харків,.
Арештантське одіяння поміняли на солдатські шинелі сотні тисяч невільників, які тепер називалися червоноармійцями. Випадково не розстріляні генерали із зековской армії тепер одержували під своє командування дивізії, корпуси й навіть армія
Молодший
Він бачив, як поглядами прощалися з ним артилеристи. Він пам’ятав, як, несвідомий, лежачи в госпіталі, раптом прийшов на мить у свідомість і почув фразу головлікаря, що сказав: “А с цього вже нічого не буде!..”
Але далі відбулося несподіване. Гнійні рани Кашицкого так смерділи, що вже ніхто до нього не підходив. Тільки головлікар, що ховав у нього в узголів’я спирт. Це було найбільшою цінністю в госпіталі, а також найкращими ліками для хірургів, перед чиїми очами щодня виникали страшні мучення, каліцтва й смерті. Коли санітар зупинився біля Кашицкого, головлікар покликав: “Подайте на стіл”.
Він мав на увазі: візьми спиртне до вечері. А змучений перевтомою санітар сприйняла це як команду нести на операційний стіл пораненого. Так Володимир виявився на столі перед хірургом. Той був змушений почати операцію. Кашицкий добре запам’ятав, як йому ножем розтиснули стиснуті зуби, як залили в рот спирт, як у горлі й у груди все спалахнуло вогнем.
Він вижив. Спростував всі прогнози. Невідомо, яка сила винесла його вже з того мира
Коли Україна стала незалежної, семидесятидевятилетний Володимира Кашицкий приїхав з Польщі у Львів і сказав: “Я хочу вести свій бізнес тут не для самозбагачення, а щоб хоч небагато прислужитися Україні”. Відкриваючи львівську пиццерию, Кашицкий недовго думав, як неї назвати. Вона одержала ім’я його італійського приятеля ” Кастеляри”.
Чому ” Кастеляри”? На той час він уже років тридцять співробітничав з італійським підприємцем, що робив машини для виробництва морозива. Кашицкий купив у нього кілька таких машин на початку свого бізнесу.
Згодом, коли вони познайомилися особисто, Кастеляри, мабуть, уражений життєвою історією Кашицкого, сказав: “Я дам тобі безкоштовно кілька цих машин. Розрахуєшся за них тоді, коли вже міцно будеш стояти на ногах…” Завдяки цій підтримці в Щецини й з’явився в післявоєнні роки підприємець, що відразу ж став годувати чи ледве не все місто смачним морозивом
Так, Львів одержав у його особі не тільки бізнесмена, а й щедрого мецената. Весь прибуток від бізнесу й статок Кашицкий віддавав на “українську справу”: премії переможцям Міжнародного конкурсу української мови, стипендії й зміст багатьох студентів і учнів, численні разові акції. За його рахунок придбаний будинок для школи кобзарського мистецтва
(1 votes, average: 5.00 out of 5)