Внесюжетние герої в казці-були “Комора сонця”

Більшу роль у добутку грають внесюжетние герої – батько Насті й Митраши й старий лісник Антипич. За допомогою цих образів підкреслюється думка письменника про єдність людини й природи, про ту правду “віковічної суворої боротьби людей за любов”, що, на думку Пришвіна, є головним законом життя, що передається від покоління до покоління й заснованим на розумному, “родинному” відношенні людини кприроде.

Батько Митраши виховав у сині не тільки необхідні життєві навички, але, головне, розвив у ньому допитливість, сміливість; упевненість у людському розумі, уміння зірко вдивлятися в навколишню природу, розуміти її. Так велике був вплив батька, що в розмовах Митраши як лейтмотив постійно звучить фраза: “Батько говорив”, що багато в чому визначає поводження хлопчика, пояснюючи джерела його впевненості, а часом і впертості

Старий мисливець Антипич обіцяє передати зрозумілий їм сенс життя через свого собаку Травичку. Він жартує над самовпевненістю деяких людей, їхнім бажанням усе в житті одержати із чужих рук, над невмінням розуміти природу. На прикладі свого

відношення із Травичкою старий показує, яким може й повинне бути взаєморозуміння між людиною й твариною (” Те-Те, наса… от Травичка, собака гонча, з одного слова все розуміє, а ви, дурненькі, запитуєте, де правда живе. Гляди ж! приїдьте.

А упустите мене, Травичці я все перешепну”).

Навіть після смерті лісника Травичка треба тим правилам життя, які вселив їй Антипич. (“Вона ганяла звірів для. Антипича, свого великого й милостивого хазяїна, але не для себе… А тепер, коли вмер Антипич, їй потрібно було, як і всякому дикому звірові, жити для себе.

Траплялося, не один раз на печені гонам вона забувала, що жене зайця тільки для того, щоб піймати його й з’їсти. До того забувалася Травичка на такому полюванні, що, піймавши зайця, тягла його до Антипичу, і отут, іноді, услихав стогін дерев, піднімалася на пагорб, що був колись хатинкою, і вила, і вила…”)

Здичавілий собака зіштовхується з людиною й по його погляду, голосу, невловимим відтінкам визнає в ньому того “великого Антипича”, без якого життя її позбавлене змісту. Саме в близькості до природи, у спілкуванні з нею й людина осягає свою власну силу й красу. В одному із щоденників Пришвін писав: “Справу перетворення природи людиною видніше всього по “свійською твариною, і особливо по собаках. І не прямо треба дивитися на собаку, а по собаці бачити, наскільки ж сам, змінюючи природу собаки в кращу сторону душі людської, він змінив свою власну природу”1.

Особливість казки-були Пришвіна в тім, що вона написана від імені оповідача. Деякий досвід у розумінні ролі оповідача Читачі здобувають при вивченні повести Короленко “Всі підземелля”, однак там оповідач виступає як головного героя

Розбираючи казку-минуле “Комора сонця”, читачі збагачують своє подання про роль оповідача в добутку. Тут оповідач хоча й оповідає від першої особи, але виступає не як головний герой, а як очевидець, якому близький і знайомий мир, що оточує герої” (“Ми жили в цьому селі…”, “Ми з давнього років їздили до цьому Антипичу на полювання…”, “Блудово болото, де й ми самі не раз блукали…”).

З кожним новим епізодом читачі усе більше й більше довідаються не тільки героїв, але й самого оповідача по тимі реплікам, оцінкам, якими він супроводжує своє оповідання. З великою теплотою й пещенням говорить оповідач про Настю й Митраше, про їхню зовнішність, дружне життя, нелегкій праці. Він пишається дітьми, співчуває їм, коли вони проявляють слабість, радується їхній перемозі над собою й завжди вірить у те, що з Насті й Митраши виростуть теперішні люди, гідна зміна збіглої на війну

Він прекрасно розуміє “розмови” птахів, вільно читає “думки” Травички й зайця. Для нього шум вітру наповнений певним змістом. Навколишня Природа змушує оповідача роздумувати про людські долі, хвилюватися разом з героями, співпереживати їхнім лихам і радостям

Наприкінці казки-були оповідач виступає як би від імені тих, хто змінює вигляд рідної країни, скоряє природу на благо людині. “Ми – розвідники болотних багатств. Ще з перших днів Вітчизняної війни працювали над підготовкою болота для добування в ньому пального – торфу. І ми дізналися, що торфу в цьому болоті вистачить для роботи великої фабрики років на сто. От які багатства сховані в наших болотах!”

У грандіозних перетвореннях природи беруть участь сміливі “відкривачі”, нові герої нової батьківщини, які здатні втрутитися в життя всесвіту й перешикувати її за законами добра й справедливості

Оптимістична інтонація оповідача надає певну життєстверджуючу тональність всьому добутку. Для того щоб читачі могли зрозуміти думки письменника, виражені їм у казці-були, розібратися в намальованих характерах, осмислити картини природи, бажано до вивчення “Комори сонця” наблизити Пришвіна до дітей, викликати в них інтерес до добутків письменника

Читачі мало або майже не знають Пришвіна, а його книги часто залежуються на бібліотечних полках, не користуючись достатнім читацьким попитом

Причина цього – своєрідність Пришвіна як художника слова, добутку якого не завжди можуть відразу захопити й захопити читача; вони розраховані на вдумливе сприйняття, поступове проникнення в мир поетичних образів, створених письменником, і вимагають відомого роду підготовки, певної читацької культури

При гаданій зовнішній простоті оповідань Пришвіна їх потрібно “відкривати” учнем, учити їх читати, стежити за думкою письменника. Тільки тоді їм буде зрозуміла та сила, що поступово приковує до його добутків, коли вчитуєшся в них. Оцінюючи майстерність Пришвіна, Костянтин Паустовский писав: “Його потрібно виписувати для себе в заповітні зошити, перечитувати час від часу, відкриваючи всі нові коштовності в кожному рядку його прози-поезії, ідучи в його книги, як ми йдемо по ледь помітних стежках у дрімучий ліс із його розмовою джерел, трепетом листів, пахощами трав, – поринаючи в різноманітні думки й стани, властиві цьому чистому розумом і серцем людині”.


Внесюжетние герої в казці-були “Комора сонця”