Є географічні назви, які наче сповнені романтикою, поезією. Здається, в тамтешніх місцях живуть тільки щасливі люди, їх обминають війни і хвороби. Краса природи надихає на поезію, живопис.
Здається, що музику чутно у кронах дерев, морському прибої. Одне з таких казкових місць називається Гренадою.
У давнину в тій країні жили маври, потім ці території відвойовували іспанці. Зрозуміло, життя маврів не було таким казковим, як здається романтику, коли він вимовляє слово “Гренада”.
Що відбувалося в сиву давнину в Гренаді? Про це ми
Ми не знаємо цих імен хоробрих воїнів, але до наших днів дійшла легенда про подвиг лицаря-мавра Альманзора.
Як і належить мусульманському королю, Альманзор власним прикладом надихає своїх співвітчизників на боротьбу з іспанцями. Аж раптом “Сам Альманзор, як побачив, що сили більше нема в обороні, сміло прорвавшись крізь ворога стріли, втік од страшної погоні”. Невже Альманзор – зрадник? І куди ж він втік?
Збирати нових
Про це і сам він каже, обіцяючи молитися богові загарбників, вірити іхнім пророкам. Альманзор згоден “братом молодшим служити” переможцям. Іспанці вміли цінувати мужність, виявлену в бою, вони визнали Альманзора за людину сміливу, зустріли його, наче друга. Чи був насправді Альманзор другом іспанців?
Повернемось до перших рядків балади.
З них дізнаємося, що в Гренаді чума. В ті часи чума забирала життя великої кількості людей. І так сталося, що ця жахлива інфекційна хвороба, яка вже торкнулась Альманзора, стала його спільником в останньому за його життя подвигу. Разом з Альманзором до ворога прийшла невидима смерть – чума.
А далі все було просто. Альманзор почав показувати іспанцям, що бенкетували, як він їх поважає. “Всіх Альманзор по черзі обіймає, руки стискаючи гречно, та найміцніше вождя пригортає, в губи цілує сердечно”.
Раптом Альманзор падає, як підкошений – у нього більше немає сили чинити опір чумі. Останні його слова, звернені до іспанців, були такими: “Гляньте, гяури, я гордий і радий, що відплатив вам одразу. Я одурив вас: прийшов я з Гренади, в дар вам принісши заразу… “
Мешканці Гренади вмирали від чуми в страшенних муках. Такі самі муки чекали й на іспанців. Вони намагалися врятуватися втечею від хвороби, та дарма: чорнокрила чума всіх їх скосила. Сам Альманзор, як пише Міцкевич, “вмер, всміхаючись”.
Цей факт свідчив про те, що ця людина не могла бути боягузом і зрадником. Ось чому ім’я цього хороброго воїна пережило віки.
І сьогодні ми, люди XXI століття, віддаємо данину поваги “королю мусульманському”, читаючи баладу А. Міцкевича “Альпухара”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)