Влада золота та її філософія в повісті Оноре де Бальзака “Гобсек”

Деякі з творів Бальзака, зокрема “Батько Горіо”, “Гобсек”, побудовані за прин­ципом поєднання двох рівних за своїм значенням сюжетів. Так, у “Гобсеку” ад­вокат Дервіль, сидячи у вітальні віконтеси де Гранльє, розповідає їй сумну істо­рію сім’ї графа де Ресто.

Батько Ернеста, граф де Ресто, свого часу одружився з дочкою татуся Горіо – Анастазі, яка згодом розорила чоловіка, пустивши за вітром всі його статки за­ради світського авантюриста Максима де Трая. Дервілю, який тоді лише розпо­чинав свою адвокатську практику,

ледь вдалося зберегти частину майна графа де Ресто для його сина. Такий, здавалося б, сюжет повісті. Але насправді це не так.

Адже головну роль у цій історії виконує Гобсек, живе уособлення влади золота над людьми.

Перейнявшись довірою до Дервіля, Гобсек ділиться з ним своїми думками, а особливо філософією життя, яка, на перший погляд, відверто лякає своїм ци­нізмом. “З усіх земних благ, – говорив Гобсек, – є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це… золото”.

У всьому, що стосувалося грошей, Гобсек був аж надто неприємний: жадіб­ний, жорстокий до боржників, безкомпромісний у розмові.

З іншого боку, Гобсек – постать не тільки типова, але й певною мірою гіперболізована. Мені зда­ється, що в оцінці Гобсека найбільше мав рацію Дервіль, який пізнав його краще, ніж хтось інший, і вирішив, що в цій людині співіснують “скнара і філософ, підле створіння і піднесене”.

Саме Дервіль помітив, що в усьому, що не стосувалося грошових питань, Гоб­сек був людиною “найбільшої делікатної чесності в усьому Парижі”. Зазнавши в дитинстві і молодості різних поневірянь, Гобсек, однак, зумів накопичити певний капітал, щоб жити так, як йому хотілося. Гобсек чудово усвідомив порочність і несправедливість світу, в якому він живе, тож, на його думку, “… краще вже са­мому утискувати, ніж дозволяти, щоб інші тебе утискували”. Здійснити ж це праг­нення йому дозволяє гроші, золото, що, за словами Гобсека, становить “духовну сутність всього нинішнього суспільства”. Гроші і тільки гроші, вважає він, керу­ють світом і людськими стосунками.

На цьому ж принципі старий вибудовує стосунки з Дервілем, якому в скрутний для юнака момент допомагає грошима. А щоб Дервіль не відчував вдячності, оскільки це почуття неринкове і тільки заважає, за словами лихваря, справжній дружбі, він позичає гроші під великий відсоток. І в цьому – життєва істина Гобсека. Його безжалісне ставлення до кредиторів бу­ло цілком виправдане тим, що всі його клієнти постійно намагалися грати перед ним “комедії” і “трагедії”. Пригадаймо хоча б, як графиня Анастазі де Ресто, увійшовши до кімнати померлого чоловіка ніби помолитися за нього, насправді взя­лася шукати ділові папери графа й навіть зіштовхнула тіло небіжчика з ліжка.

Так Бальзак ще раз підкреслює, що чесність, щирість, відвертість були назавжди витіснені з життя більш звичними для нового суспільства хитрістю і підступністю.

Цікавий фінал повісті – смерть Гобсека. Живоглот у своїй маніакальній прихильності до грошей, що перетворилася “на порозі смерті Гобсека в якесь божевілля”, не хотів “розлучитися ані з найменшою часткою своїх багатств”. Йому все здавалося, що золото котиться по кімнаті. У його кімнаті “підношення, отримані нещодавно, лежали впереміш з ящиками різних розмірів, з цибиками чаю і міш­ками кави.

На каміні, у срібній суповий мисці зберігалися накладні різних вантажів, що прибули на його ім’я в портові склади Гавра: тюків бавовни, ящиків цу­кру, діжок рому, кави, індиго, тютюну – цілого базару колоніальних товарів. Кімнату захаращували дорогі меблі, срібне начиння, лампи, картини, вази, кни­ги, чудові гравюри без рам, згорнуті трубкою, і найрізноманітніші рідкісні речі… Він торгувався за кілька франків, а в цей час товар псувався”.

Для чого, для кого збирав він ці багатства? Накопичення перетворилося у Гобсека на самоціль. Опис сховищ Гобсека, де всі гниє та смердить, стає символом невиліковної хвороби не лише його душі, а всього суспільства.

Старий усе вмів зважити, врахувати, ні­коли не поступався своєю вигодою, однак, він “не врахував” тільки одного, що на­копичення не може бути метою розумного людського життя.

У грошових відносинах Бальзак вбачав “нерв життя” свого часу. Новий кумир – гроші – спотворював людські життя, забирав дітей у батьків, дружин у чоловіків…

Таким був Гобсек: скнара і філософ, милосердний і безжальний, безпристрас­ний і захоплений (щоправда, це стосується тільки грошей), нескінченно економ­ний і невимовно багатий. Людина свого часу, що жила за законами суспільства, засіюваного на соціальній нерівності і владі грошей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Влада золота та її філософія в повісті Оноре де Бальзака “Гобсек”