С. Малларме захоплювався картинами імпресіоністів і у своїй творчості, особливо в ранній її період, у 1860-ті роки. Так само, як Бодлер, Верлен, він близький до імпресіоністичного сприйняття дійсності, змальовує ліричного героя своїх віршів як тілесну істоту. Світ розкривається через зорові, слухові, смакові та інші відчуття.
Послухаємо вірш “Видіння”, написаний у 1863 році.
В осмуті місяць зблиск. Ридали серафими, Серед безмовності, над квітками хисткими Стискаючи смички, і линув з віолін Музики білий схлип та просинь пелюстин.
–
Врожай сновид них мрій у серці, спраглім завше. Блукав я, погляд свій у давній брук уп’явши, Коли на вулиці, в вечірній сяй вині.
Із сонцем в кучерях з’явилась ти мені, Мов фея всміхнена в світлястому одінні, Яка проходила крізь сни мої дитинні, Поволі ронячи з тонких долонь своїх
Букети зір, пахкі та білі, наче сніг. (Пер. М. Москаленка,
У вірші відчуваємо вплив романтичної естетики на творчість Малларме. Тут присутні традиційні романтичні символи: на
Ліричний герой замріяний, він увесь у полоні своєї мрії про кохану. Його образ окреслено невиразно, лише окремими штрихами.
Другий період творчості С. Малларме, пізній, складається в 1870-х роках, але центр зрілої творчості припадає на 1880-ті роки. У 1885 році велика група молодих поетів оголосила себе прихильниками нового напряму в літературі – символізму, й назвали Малларме “Метром символізму”. Вони вважали його своїм учителем і наставником у новому мистецтві. У творах С. Малларме цього періоду загадковість поезії стає очевидною. Якщо раніше він прагнув якомога докладніше відобразити світ речей, то відтепер поет бачить завдання поезії в тому, щоб знайти приховану подібність між предметами, розкрити невидимі відносини, які незримо пронизують усю предметну дійсність.
Ця дійсність повинна бути “розпредмечена” так, щоб замість конкретної речі перед нами постала її “суща ідея”, яка визначається її місцем в аналогічній структурі світобудови. “Я кажу: квітка! – пояснює свою думку Малларме, – і ось із глибини забуття, куди від звуків мого голосу поринають силуети будь-яких конкретних квіток, починає виростати щось інше, ніж відомі мені квіткові чашечки; це… виникає сама чаруюча ідея квітки, якої не знайти у жодному реальному букеті”.
Звідси – найважливіша заповідь Малларме: “Малювати не річ, а враження, яке вона справляє”, причому під “враженням” він розумів не суб’єктивний і короткочасний (імпресіоністичний) ефект від швидкозмінного зовнішнього світу, а ту омріяну мить, коли поету вдається доторкнутися до потаємного “змісту” предмета. Зробити це можна, лише відмовившись від старої, описової поетичної мови і створивши натомість нову – сугестивну (мову навіювань, натяків). За його словами, предмет, якого торкається звичайне слово, миттєво ущільнюється, стає відчутним, ніби напружується і стискається у грудку, щоб заявити про своє індивідуальне існування.
А предмет, якого доторкнулося сугестивне слово, навпаки, ніби розслабляється і розкривається – розкривається як усередину (роблячи доступною власну глибину), так і назовні, назустріч іншим предметам, які починають перетворюватися одне на одне найнесподіванішим чином. Довершене володіння цим таїнством, на думку Малларме, якраз і створює символ.
У формуванні естетики символізму важливу роль відіграли теоретичні праці Малларме “Визначення поезії”, “Криза вірша”, в яких він визначав, що поезія – це “таємниця, ключ від якої повинен знайти читач”. Цікаві роздуми поета про мистецтво ми знаходимо в збірці під назвою “Варіації на одну тему”. Вже сама назва збірки нагадує музичну термінологію. І це не випадково.
В пошуках символічної метамови Малларме створює вірші, в яких співзвучність (музика) була важливішою за значення слів. Взагалі, символічну теорію Малларме довів до крайнощів, радячи читати чотирнадцять рядків сонета разом, як читають партитуру симфонії.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)