Приїхавши в зазначене місце, поет був вражений разючою зміною: замість квітучих кримських берегів і блакитного моря – оголеним, випаленим сонцем нескінченні степи. Відразу позначилася відсутність друзів, шумних бесід і споровши з ними.
Не було й того постійного веселого гамору, що з ранку до ночі наповнював будинок Раєвських. Була тільки канцелярія, нудна, одноманітна робота й відчуття повної залежності від начальства. Щоб розвіяти цю гнітючу нудьгу, щоб прогнати почуття смертельної туги й самітності, почуття покинутости, забытости, відірваності від усього того, що робило його життя життям, а не існуванням, поет зайнявся самоосвітою: читав, перечитував, обмірковував… І, незважаючи на те, що кругозір його ставав ширше, і на багато питань були знайдені відповіді, відчуття залежності від чогось і когось не давало поетові спокою.
Він почував себе бранцем. У цей час і написане Пушкіним вірш “В’язень”.
Вірш невеликий по обсязі: у ньому всього Дванадцять рядків. Але кожне слово настільки відповідає своєму місцю, що його не можна замінити ніяким іншим. За формою
Ідея вірша “В’язень” – заклик до волі. Це ми розуміємо відразу, тільки прочитаємо його. Заклик до волі – у лементі орла, що клює під вікном в’язня їжу. Орел теж бранець, він виріс і вигодуваний у неволі, але прагнення до волі в ньому так велико, що ніякі інші радості не можуть замінити його. “Давай полетимо!” – призиває волелюбний птах в’язня. І далі пояснює, подбадривает: “Ми вільні птахи; пора, брат, пора!” У цих словах – думки Пушкіна про те, що по природі своєї людин, як і птах, повинен бути вільним.
Воля – природний стан кожної живої істоти.
“В’язень”, як і багато інших віршів Пушкіна, ділиться на дві частини, що відрізняються друг від друга інтонацією й тоном. Частини не контрастні, у них поступове, зростаюче посилення почуття. Воно починається із заклику орла: “Давай полетимо!” Тут спокійне оповідання стрімко переходить у жагучий заклик, у лемент про волю. Підсилюючись усе більше й більше, цей лемент як би зависає на найвищій ноті.
Він – у словах: “… лише вітер… так я!”.
Цікаво те, що в “В’язні” жодного разу не зустрічається слово “воля”, у той час як цим почуттям вірш пронизаний наскрізь. Воля – от до чого прагнули герої вірша, волі – от чого не вистачало його авторові.