Віра Павлівна – героїня твору Н. Г. Чернишевського “Що робити? З розповідей про нових людей “

Книга будується як розповідь про її життя та духовному розвитку; з її долею з’єднуються чи перетинаються долі інших героїв. Відчуваючи відразу до атмосфері брехні і насильства, що панує в сім’ї, чинячи опір спробам матері видати її заміж за “поганого” молоду людину Сто-решнікова, В. П. одружується (спочатку фіктивний) зі студентом-медиком Лопухово, прихильником соціалістичних ідей. Для спільного життя вони виробляють цілий ряд нововведень, поізванних зберегти у сім’ї любов, взаємна повага і повний суверенітет кожної з сторін.

В. П. організує швейну майстерню, яка поступово стає зародком комуни за зразком фурьерістскіх фаланстер. Взаємна любов В. П. і друга її чоловіка, Кірсанова, закінчується союзом.

За словами автора, В. П. “Одна з перших жінок, життя яких влаштувалася добре”. На початку роману вона характеризується як “звичайна дівчина”, отримала “звичайне виховання” і прагне до щастя для себе і для інших. Проте система “двійників” В. П. показує, що її образ містить складне узагальнення.

“Двійники” В. П. утворюють своєрідну ієрархічну

систему: доля кожного з них, відповідно до поглядами Чернишевського (“при відомих обставин стає добрий, при інших – зол”, стаття “Антропологічний принцип у філософії”), являє можливу реалізацію долі В. П. в інших обставинах. Її життя могло скластися, як у куртизанки Жюлі, “поганий” і водночас “чесною” жінки: таку можливість малює другий сон В. П. У центрі цієї ієрархії – образ Каті Полозова, “симетричний” способу В. П. і займає в передостанній главі роману місце головної фігури розповіді. В. П. – Брюнетка (в характерології Чернишевського – знак експансивності), Катя – блондинка (знак урівноваженості); В. П. врятована від протилежного їй шлюбу з Лопухово, Катя – від нерозважливо бажаного нею шлюбу з Кірсанова; в кінцевому рахунку чоловіком В. П. стає Кірсанов, чоловіком Каті – “воскреслий” Лопухов-Бьюмонт; Катя, за прикладом В. П. організовує швейну майстерню; у кожної з героїнь народжується син. Обидві сім’ї живуть разом, утілюючи гармонію прийдешньої комуни, так що навіть має місце своєрідний взаємообмін властивостями характеру: Катя виявляється більш пристрасною, а В. П. – Більш спокійною.

Вінчає ієрархію “двійників” жінка зі снів В. П. (“Наречена твого нареченого”), яка в першому сні постійно змінює свій вигляд, а в четвертому остаточно приймає образ самої В. П. (“Так, Віра Павлівна бачила: це вона сама але богиня, осяяна любові”).

Пошуки прототипу героїні також привели до висновку про широку типової узагальненості образу. Сам автор відзначав у листах, що наділив В. П. рисами своєї дружини, О. С. Чернишевській, якій присвячено роман. Величезним був і зворотний вплив образу В. П. на суспільство. Фіктивні шлюби з метою порятунку дівчат з поганих родин були чи не обов’язком честі для передової молоді; часто такі шлюби переростали у дійсні.

З початку 1860-х років у вищих навчальних закладах, особливо природно-наукового характеру, з’являються жінки; з виходом роману їх кількість збільшується. Нарешті, у рік виходу книги було створено “Товариство жіночої праці”, а сам роман “викликав особливо багато спроб влаштовувати швейні майстерні на нових засадах”, – згадувала сучасниця подій Є. М. Водовозова. Майже всі ці спроби закінчилися невдачею.

Сюжет роману грунтується на традиційних літературних колізіях, які отримують новий дозвіл. Мотив зваблювання простої дівчини людиною вищого суспільства (Емілія Галотті Лессінга, Ліза Карамзіна) пародійно озивається в залицяннях Сторешнікова. Проте розв’язка цього сюжету збігається з зав’язкою іншого: зустріч утвореної дівчата, не задоволеною навколишнім життям, з людиною, підноситься над своєю соціальним середовищем.

У російській літературі така ситуація дозволялася зазвичай духовним провалом героя, визнанням його життєвої неспроможності (звідси – вся галерея “зайвих людей”). Саме цій темі була присвячена стаття Чернишевського “Російська людина на rendez-vous” (18S8), який зв’язав любовну безпорадність героя з соціальною. Нарешті, така колізія – найбільш традиційна і глибока – випливає з боротьби боргу перед чоловіком і почуттям до іншої людини. В епоху класицизму тут лежала зав’язка трагічного сюжету. В епоху просвітницького сентименталізму, в “Новій Елоїзі” і “Сповіді” Ж.-Ж.

Руссо, троїсті відносини визнавалися природничо випливають з плюралістичної природи любові. В епоху романтизму, в романах Ж. Санд, акцент робився на принципі “свободи серця” і право жінки міняти чоловіків. Відмінність героїв Чернишевського в тому, що їх об’єднують не тільки спільні принципи, але й суспільно значущі справи: гідне вирішення цієї колізії стає, таким чином, соціальним фактором.

Сни В. П. забезпечують жанрову єдність книги в вузлових моментах сюжету. Сон був одним із найважливіших елементів утопічної літературної традиції; такий, зокрема, сон у розділі “Спаська Полесть” “Подорожі з Петербургу до Москви” А. М. Радищева. Символіка снів В. П. піддається як конкретно-матеріалістичного, так і духовно-визионерском прочитання, і сама В. П. в художньому світі роману стоїть в одному ряду з пророком Даниїлом і апостолом Іоанном Богословом, чиї пророцтва суть результати видінь і чиї імена присутні в книзі.

Саме ім’я “В. П.” також виявляється символічним (у Посланні Св. Апостола Павла до Євреїв, зокрема, говориться: “Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому”; 11:1).


Віра Павлівна – героїня твору Н. Г. Чернишевського “Що робити? З розповідей про нових людей “