ПАЛІЙ Іде військо запорозьке, Під небо куріє. Куди ведеш, отамане, Козаків, Паліє? \”Де старшина звелить мені Ворогів рубати, Там і будем, бо за віру Не страшно вмирати. Я присягнув, я поклявся Царю з козаками До послідньой каплі крові Биться з ворогами.
Покидаєм жінок своїх, Діток, батьків рідних, Ми вже себе не жалуєм, Нам їх жалко, бідних\”. Козак був Палій моторний, Що вже і казати Вірний, чесний, бравий хлопець, Трудно й змалювати. Громив турків і татарів, Рубавсь з парубками, Соколом літав усюди Над їх головами. Гарцював він на конику, Коник
Підставляв він свої груди, Смерті не боявся, Через добрість, через вірність В ланцюги попався. Зовсім його ізкували, Повезли в чужину… Чи вже легко кидать було Рідну Україну? Чорні брови, чорні вуси Зовсім посивіли, Тоді його, сердешного, З неволі пустили. А все-таки з підмогою На коня зібрався І в посліднє на козаків Отаман озвався: \”Ходім, братці, проти шведа, Ходім на Полтаву!
Шаблюкою із старістю Махну ще й на славу\”. Що та слава – після смерті? Легше каплі
Де Палій ваш чорноусий? Уже все потліло! Нема вже того нічого, Прахом розлетілось, І кістки там не влежали, Де чиїм хотілось. Курява тая з-під неба Горою спускалась, Після на землю припала Да й землею сталась. Може, й то куріла слава Понад козаками, Яких-небудь панів, князів?
Тепер під ногами… Бо всі, хто живуть на світі, Що вони такеє? Земля, курява і слава, І ніщо другеє.
Бо над всіми заспівають, Земля в землю й піде, І повстаєм тоді колись, Як Христос знов прийде.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)