Віктор Платонович Некрасов і його добутки

В. Н. Некрасов народився 17 червня 1911 року в Києві на Владимирській вулиці (у цьому районі жила тоді інтелігенція: Врубель, Булгаков) у сім’ї лікаря. Його батьки були дружні з В. И. Леніним і А. В. Луначарским, сестра його матері довгі роки працювала з Н. К. Крупской. Кілька років провів з рідними в Парижі, повернувся на батьківщину.

Учився на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту. Одночасно з інститутом закінчив театральну студію й протягом чотирьох років працював актором і театральним художником у театрах

Владивостока, Кірова, Ростову-на^-Дону

Ще зовсім недавно окончилась Велика Вітчизняна Війна. На столі головного редактора журналу ” Прапор ” Вишневського лежав рукопис. Ні прізвище її автора, ні назва повести “На краю землі” – нічого не говорили серцю. Звичайно рукопису початківців читають із упередженням. Рідше – з інтересом і надією: а раптом на літературному небокраї зійшла нова зірка?

Прочитавши рукопис, Вишневський сказав, що цей 1946 рік пройде “під знаком повести В. Некрасова”. У журналі його повість перейменували в “Сталінград”, а до читача вона прийшла за назвою “В окопах

Сталінграда”. У наступному році повість була визнана гідною Державної премії СРСР. Некрасов першим чесно, без прикрас, розповів про людину на війні, про болісному важке “вростанні” колишніх фронтовиків у мирне життя (повість “У рідному місті”).

У повісті “Кира Георгиева” розповів про сталінські репресії. І він ламаючи звичні стереотипи, чесно розповів читачеві про життя лю дей за рубежем у дорожніх замітках “Перше знайомство”.

Некрасов був людиною мужнім. Разом з Л. Д. Сахаровим він у весь голос протестував проти спроб Брежнєва реанімувати сталинизм. Всупереч Суслову разом з українськими письменниками підписав лист-протест проти гоніння на українську мову. І тоді, коли він був молодий, і тоді, коли у волоссях з’явилася сивина, він не належав ні до яких літературних груп, що ведуть міжусобну боротьбу за місце під сонцем.

Він завжди був сам по собі. І тому був для начальства незручний. Тому начальству, що звикло давати вказівки й керувати. В. Некрасов у своїй прозі уникає літературних блискіток.

Свідомо. Він шукає й знаходить найпростіші слова, які здатні звучати лунко й чисто. Джерела прози В. Некрасова треба шукати в “Севастопольських оповіданнях” Л. Н. Толстого. У свого великого попередника Некрасов учився точності й непомітності, скромності прози.

Свою прозу писав тільки м’яким олівцем, користуючись гумкою, писав на фанерці, що, сидячи в кріслі, тримав похило. Чернетки Некрасова існують тільки в єдиному екземплярі. Проза Некрасова дивна. Ємна, звучна, небагатослівна, чиста.

Автор ретельно відбирає тільки ті слова, які потрібні, щоб зрадити стан людини на війні, як, наприклад, у повісті “В окопах Сталінграда”. У якімсь ступені повість зухвало політична. Скоряючи читача своєю природністю, простотою й правдивістю, повість відверто протистояла наростаючий у той час у нашій літературі потоку белетристики, що одержувала повне схвалення партійних верхів. Хоча повість “В окопах Сталінграда”

І була визнана гідною Державної премії СРСР, критика стала поглядати на Некрасова з підозрою. А Некрасов продовжував як ні в чому не бувало працювати. Цього разу над повістю “В одному місті”. Він вважав своїм обов’язком розповісти правду про те, як люди його покоління верталися із уже звичної ним війни до незвичного мирного життя

А к мирного життя вони звикали важко. А редактори вимагали переможних маршів, жадали ідеальних героїв. Ну, а демобілізований офіцер Микола Митясов з повісті Некрасова “У рідному місті” у такі герої не годиться.

Мова письменника як і раніше строгий і простий. Його погляд всі так само зіркий. Кожна деталь свідчить багато про що. Некрасов відрізняється від тих авторів, які горазди на вигадку.

Звичайно він писав про те, що сам пережив. Але як же тоді повість “Кира Георгіївна”? Адже Некрасов не сидів у сталінських таборах. Але те, що відбувалося в цій повісті, так хвилювало автора, що він не міг пройти равнодушно повз цієї тоді ще “закритої Теми “. Цю повість офіційна критика дружно засудила.

Про свої рідкі поїздки за рубіж Некрасов написав дорожні замітки. Розповів про закордон правду, з любов’ю до чужих людей. Але “відлига” уже ішла на спад, інший нарис Некрасова про США викликав державний гнів.

Положення в літературі круто змінилося до гіршого. Друкуватися було ніде. За ціле десятиліття Некрасову вдалося опублікувати тільки кілька нарисів і видати невелику книжку “У житті й листах”, що вийшов мізерним тиражем. А Хмари тим часом згущалися.

Навіть їздити по країні ставало усе сутужніше й сутужніше. Некрасову довелося прийняти розпачливе рішення – виїхати

Емігрував він у Францію. Умер Некрасов удалині від Батьківщини 3 вересня 1987 року Впариже.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


Віктор Платонович Некрасов і його добутки