З найперших романів – “Людин усередині” (1929), “Це поле бою” (1934), “Мене створила Англія” (1935), “Брайтонский льодяник” (1938) – письменник ставить своїх персонажів в екстремальні обставини, що сприяють розкриттю їхньої моральної сутності, що змушують робити вибір між вірністю й зрадництвом. Гріна хвилювало, як ті або інші моральні категорії й принципи реально переломлюються й втілюються в конкретних взаєминах між людьми
Його займала сутність і Природа добра (для Гріна це насамперед людяність, жаль) і зла (догми, черствості,
Одним із ключових для письменника було питання про право особистості активно втручатися в долю інших людей навіть із найкращих і шляхетних спонукань. Мир гриновских книг динамічний, складний, заплутаний. Він суперечливий, парадоксальний, непередбачений, нерідко трагичен і одночасно безглуздий і смішний. Словом, саме такий, який насправді.
В 1926 р. письменник прийняв католицтво, і це, природно, відбилося на його Творчості. Питання віри й безвір’я, гріха й благодаті, духу й догми постійно виявляються в центрі уваги персонажів його книг. Неприйняття Гріном будь-якої догми поширювалося й
Будь-яка форма насильства, а тим більше насильства усвідомленого, викликала в нього неприйняття. Він уважав, що людини не можна насильно зробити віруючим, справедливим або щасливим. Грін дотримувався лівих поглядів, виявляв стійку цікавість до ідей комунізму; неодноразово відвідував Радянський Союз.
В останні роки його залучали ідеологи із країн Латинської Америки, які намагалися з’єднати комуністичну доктрину скатолицизмом.
Свої книги він підрозділяв на “серйозні” і “розважальні”, написані переважно в жанрі політичного детектива, однак розподіл це чисто умовно. По глибині соціально-філософської проблематики, витонченому психологізму й майстерності листа його “розважальні” романи, такі, наприклад, як “Довірена особа” (1939), “Відомство страху” (1943) або “Наша людина в Гавані” (1958), не уступають канонічним “серйозним” романам Гріна, до числа яких ставляться “Брайтонский льодяник”, “Суть справи” (1948), “Тихий американець” (1955), “Ціною втрати” (1961), “Комедіанти” (1966), “Людський фактор” (1978), “Доктор Фишер з Женеви, або Вечеря з бомбою” (1980), “Монсеньйор Кихот” (1982), “Капітан і ворог” (1988). Перу Гріна належать також кілька п’єс, книги нарисового, публіцистичного й автобіографічного плану, збірники оповідань, кіносценарії
Сила й слава один із самих знаменитих романів, що дає широке й неоднозначне трактування традиційних гриновских тим – гріха й благодаті, стійкості й зрадництва, меж виправданості активного втручання в хід історичного процесу, правомірності вищого суду й відплати. Дія відбувається в Мексиці, де Грін побував в 1937-1938 гг. Сюжет роману будується на протистоянні двох персонажів, прихильників конкретного й абстрактного гуманізму
Перший – католицький священик, останній уцілілий після антиклерикальних гонінь у штаті Табаско;
Другий – молодий лейтенант, принциповий супротивник церкви, що полює за її служителями як за шкідливими комахами. “Питущий падре”, як називають його самі парафіяни, – людина грішний, вона не шукає подвигу й не жадає мученицького вінця, прагне вислизнути від переслідувачів. Але долі завгодно розпорядитися інакше, і він двічі (на початку й у фіналі книги) відмовляється від порятунку, тому що не здатний кинути іншого в лиху, навіть якщо ця людина відспіваний злочинець. Без гучних слів священик виконує свій борг в ім’я конкретних людей, усвідомлюючи свою відповідальність за інший як найважливіший моральний імператив. Антагоніст священика, лейтенант,- особистість по-своєму складна, чесна й трагічна.
Трагічна тому, що логіка його поводження приводить до вбивства священика. Він буквально одержимо ідеєю активного втручання в життя, неприйнятної для раннього Гріна. Лейтенантом рухає не любов, не жаль до конкретної людини, а прихильність ідеї. заради якої він готовий пожертвувати буквально всім. Обоє героя, як звичайно в Гріна, самотні.
Але священик потрібніше конкретним людям – селяни, незважаючи на всі погрози, не видають його владі. Незрівнянно більше самотній лейтенант: його ідеї й запопадливість далекі від повсякденного життя тих, про чиє Майбутнє щастя він печеться. Багатозначний фінал роману. Хоча “сила” на стороні лейтенанта, “слава” залишається за священиком
Почесні консул роман, що по-новому розвиває проблематику “Сили й слави”. Грін називав його своєю самою улюбленою книгою. Тут немає підкресленої антитези, конфлікту двох конфронтуючих життєвих позицій.
Покинувши офіційну церкву, однак зберігаючи свою дивну, але дуже людяну віру, що був священик Леон Ривас іде до партизанів, що бореться за звільнення своїх однодумців з катівень парагвайського диктатора Стреснера. Дія відбувається в місті на границі Аргентини й Парагваю. В образі Риваса Грін як би з’єднує персонажів-антиподів
Свого давнього роману: він і священик, і в той же час революціонер, тобто людина, здатна насильство. Конфлікт зміщений і тепер бушує в душі однієї людини. Йому, що вірує й командирові невеликої групи партизан, має бути вбити людини не тільки зовсім невинного, але й оказавшегося заручником по чистому непорозумінню. Логіка партизанської війни тпебует, щоб Ривас застрелив Фортнума, англійського почесного консула в цьому аргентинському містечку, але Ривас на це не здатно.
Образ англійського журналіста-скептика фаулера з роману “Тихий американець” в “Почесному консулі” як би роздвоюється: подібними рисами наділений добродушний п’яниця Фортнум і, здавалося б, байдужий до всього доктор Пларр. Але Фортнум здатний на щиру й безкорисливу любов до своєї дружини Кларі, що була повії, і це сильне почуття немов обпалює Пларра, що виходить під кулі поліцейських, щоб востаннє спробувати вирішити трагічну колізію
(1 votes, average: 5.00 out of 5)