Криваве народне повстання 1768 року, що звалося Коліївщиною, зріло ще з тих часів, коли цариця Катерина ІІ завершила поневолення України і знищила Запорозьку Січ. Поки трималась козаччина на Лівобережжі, в Гетьманщині та на Запорожжі, то й на Правобережжі українці протистояли Польщі. Але зі скасуванням Січі польські магнати утвердили свої права на українські землі і почали заводити на них панщину.
Та люди добре пам’ятали про недавню ще козаччину і не хотіли миритися зі сваволею поляків. Почали збиратися ватаги вільного люду, запалали
Для українців це слово не було лайливим, від нього віяло волею, широчінню, молодецтвом і завзяттям. 1768 року розгорілося нове повстання, на чолі якого стояли Максим Залізняк та Іван Гонта.
Максим Залізняк був уже літнім досвідченим
Про це повстання гайдамаків та про страшну Уманську різню Тарас Шевченко написав поему “Гайдамаки”. Ще в дитинстві Щевченко з великим хвилюванням слухав розповіді діда Івана про гайдамаччину, а пізніше, мандруючи “без свити, без хліба, по тій Україні, де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв”, наслухався “од старих людей” про учасників повстання, бачив зруйновані льохи в урочищі Гупалівщини, цвинтар біля Мотриного монастиря, де були поховані козаки.
Поема “Гайдамаки” – це гіркий докір гайдамацьким нащадкам, що “байдуже” “панам жито сіють”. Твір крок за кроком розкриває перед читачем причини виникнення повстання, дає характеристику розбійництва, сваволі польської шляхти на українських землях; показує найважливіші етапи гайдамацької боротьби, що почалася освяченням ножів під Чигирином і закінчилася кривавою розправою над шляхтою в Умані. Прагнення до помсти над ненависним панством збирало в табір повстанців різних людей.