Доля нагородила Ганну Ахматову щасливим дарунком. Її зовнішній вигляд – “царський профіль” – чітко і красиво виражав особистість. Але Бог обдарив Ахматову не тільки зовнішньою красою, а і щиросердечною. Ганна Ахматова – великий поет і лірик!
Ранньої Ахматової не було. Перед читачем з’явився зрілий поет із твердо вибраною позицією. У своїй поезії Ахматова сперечалася з усіма своїми поетами-сучасниками. І суперечка ця виявилася надзвичайно плідною для російської поезії. У її ранньому розвитку величезну роль зіграв О. С. Пушкін,
Ганна Ахматова схилялася перед поезією Пушкіна. Для неї як Пушкін, так і його поезія були ідеалом:
Смаглявий отрок бродив по алеях, У озерних сумував берегів, І століття ми плекаємо Ледве чутний шелест кроків. Голки сосен густо і гостро Устеляють низькі пні…
Тут лежала його треуголка…
Один раз у розмові Ганна Андріївна висловила парадоксальну, але найцікавішу думку. На її думку, відомі прозаїчні уривки Пушкіна (“Гості з’їжджалися на дачу”, “На початку 1812 року”, “Надінька” і інші) зовсім не уривки, а закінчені добутки. Вони так і
Але одне безсумнівно: це твердження кидає світло на поетику самої Ахматової. На її любов до коротких конструкцій. На її впевненість у тім, що між рядами тісних строф відкривається гарний світ переживань і яскравих вражень. У її поезії чітко видний “скульптурний” лаконізм, що протистоїть “вировому” початку символістської поезії. Перед нами відкриваються великі значеннєві обрії, що оточують слово.
У віршах Ахматової затверджується благоговіння перед пушкінськими висотами, перед їх нетлінним і вічним сяйвом. Ганна Ахматова – яскрава зірка, що зайнялася на обрії російської літератури і своїм сяйвом освітила і скорила багато сердець. Пушкінські традиції у творчості Ахматової підняли її до неосяжних висот досконалості. Відданість пушкінської лінії у російській літературі, захоплюючу пам’ять про самого поета Ганна Ахматова добре виразила у віршах, написаних у 1942 році в Ташкенті:
Постукайся кулачком – я відкрию. Я тобі відкривала завжди, Я тепер за високою горою,
За пустелею, за вітром і спекою, Але тебе не покину ніколи…
Це освідчення в коханні геніальної поетеси до геніального поета.