Я їхав з полювання ввечері один, на бігунки. У дорозі мене застала сильна гроза. Абияк схоронився я під широким кущем і терпляче очікував кінця негоди. Раптом при блиску блискавок я побачив на дорозі високу фігуру.
Це виявився тутешній лісник. Він відвіз мене у свій будинок – невелику хатинку посередині великого двору, обнесеного тином. Хата складалася з однієї кімнати.
На самій середині висіла колиска з дитиною, що качала боса дівчинка років 12-ти. Я зрозумів, що господарки в хаті не було. Із всіх кутів дивилася вбогість
Нарешті я
З його лісу не можна було винести навіть в’язки хмизу – був він сильний і спритний, як біс. Підкупити його було неможливо, та й зі світла зжити нелегко.
Я запитав, є чи в нього господарка. Відлюдько з жорстокою посмішкою відповів, що його дружина кинула дітей і втекла з перехожим міщанином. Почастувати
Відлюдько сказав, що чує стукіт сокири; я не чув нічого. Лісник взяв свою рушницю, і ми пішли до того місця, де рубали ліс. Наприкінці шляху Відлюдько випередив мене. Я услишал звуки боротьби й жалібний лемент. Я прискорив крок і незабаром побачив зрубане дерево, біля якого лісник зв’язував руки злодієві – мокрому мужикові в лахміттях з довгою розпатланою бородою.
Я сказав, що заплачу за дерево й попросив відпустити нещасного. Відлюдько промовчав
Снову полив дощ. Із працею ми добралися до хати лісника. Я дав собі слово будь-що-будь звільнити бідняка. При світлі ліхтаря я зміг розглянути його випиту, зморшкувату особу й худе тіло.
Незабаром мужик став просити Фому відпустити його, але лісник не погоджувався. Раптом мужик випрямився, на його особі виступила фарба, і він став сварити Відлюдька, називаючи його звіром
Відлюдько схопив мужика, одним рухом звільнив йому руки й велів убиратися до чорта. Я був здивований і зрозумів, що насправді Відлюдько – славний малий. Через півгодини він попрощався із мною на узліссі лісу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)