Рано чи пізно у людини виникає нагальна потреба виговоритися, розповісти про себе. Особливо це властиво письменникам. Гортаю “Пісню про самого себе” Волта Вітмена і дивуюся змістові і новаторству американського поета.
Переді мною розкривається духовний світ поета, споріднений із Космосом. Оте його “Славлю себе!” на початку “Пісні… ” зовсім не означає пихатість і самозакоханість автора, адже він – це частинка, це атом Всесвіту. Те, що є в ньому, є у кожному з нас:
І те, що приймаю я, приймаєш і ти,
Бо кожен атом, належний
Само тобі належить.
(Переклад С. Хміля)
Провідною ідеєю поезії Вітмена є ідея солідарності всіх народів і рас. Це вселенське єднання близьке до утопії. Описуючи навколишню природу, подих вітру чи порух травинки, поет відчуває себе не просто складовою природи, він розчиняється у ній: “Мій язик, кожен атом моєї крові створено з цього грунту, з цього повітря”.
Вплив утопічних ідей і романтичних традицій поєднався у творчості Вітмена з реалістичною силою зображення життя й почуттів простого американця:
Віри та школи в занепаді,
Хоч їх не забули,
Вони йдуть назад, бо їм досить
Я припускаю добро і зло, я дозволяю говорити навмання,
Природа не знає цензури, вона повна первісних сил.
(Переклад С. Хміля)
Блукаючи на лоні природи, поет бачить звичайнісіньку траву. Однак скільки почуттів пробуджують у серці Вітмена зелені списи-паростки, що, пронизавши грунт, тягнуться до сонця. Стільки романтичних роздумів породжують ці травинки, неначе тчуть зелений килим життя.
Спробував уявити собі, що б я відповів маленькій дитині на питання, що таке трава? Зізнаюся, що небагато знайшов би епітетів і метафор, а можливо, просто відповів би: “Трава – це трава”. У Вітмена – все по-іншому, все непередбачувано, все так прекрасно і зрозуміло:
Може, трава й сама – дитина, новонароджене
Малятко рослинне.
Може, це ієрогліф тотожності…
(Переклад С. Хміля)
Тільки справжній поет має хист пояснити людям суть речей – навіть тоді, коли сам сумнівається, коли сам шукає відповіді на питання. За мить ти вже й сам розмірковуєш, бо хочеш збагнути, що таке трава. І уявляєш квітучі зелені луки, і читаєш слова поета, співзвучні з твоїми власними думками:
Може, це прапор зелений вдачі моєї,
Зітканий із різнотрав’я надій.
Може, це хусточка Бога,
Дарунок запашний, на згадку зумисне кинутий…
(Переклад С. Хміля)
Вітмен – поет незвичайний. Він майже не використовує рим, його вірші грунтуються на ритміці, і їхнє ритмічне розмаїття невичерпне. І. Франко високо оцінив творчість Вітмена. І як можна не оцінити таких простих і геніальних істин:
… Кожна зникла хвилинка з’являється знову.
Все прямує тільки вперед і вгору, занепаду не існує…
(Переклад С. Хміля)
(2 votes, average: 5.00 out of 5)