Вентура де-ля Вега

Вентура де-ля Вега належить до числа видатних письменників, що зайняла найбільш видні місця в історії іспанської літератури XIX століття. Народився він у Буенос-Айресі в 1807 році, a в 1818 прибув у Мадрид, де почав і скінчив своє утворення й де залишався потім до самої смерті, тобто до 1865 року. Тільки зрідка й те не на довго залишав він це місто, що замінило йому батьківщину

Ще в ранній юності різні випадкові обставини зблизили його з колегією Сан-Матео, тобто з тими людьми, які під керівництвом Альберто Аркуші були потім головними учасниками в доброчинному

русі літератури 1830 року. Не малу послугу зробили йому також і сімейні зв’язки, особливо спочатку кар’єри. Батько його займав тоді один з вищих адміністративних постів у Буенос-Айресі й користувався більшим значенням у цьому віце-королівстві, що створило й для сина самі сприятливі умови з першого ж його вступу в громадське життя.

З однієї сторони йому сприяло впливове заступництво міністрів і вищих сановників, з іншої близьке спілкування з такими блискучими талантами, як Ларра, Эспронседа, Патрицие де-ля Эскозура.

Спочатку він був одним із самих ревних членів академії Мирти, заснованої близько

1823 року, потім з такою ж гарячністю примкнув до сполучника Нумантини, що состояли майже суцільно з одних безбородих юнаків, що, однак же, не перешкодило уряду Фердинанда VII запекло переслідувати їх, як самих небезпечних змовників. Але в той час, коли Эскозура й Эспронседа примушені були бігти з батьківщини, Вентура де-ля Вега, завдяки заступництву міністра Cea Вермудеса, преспокійно залишався в одному з головних мадридських монастирів

Потім юнацький жар став швидко остигати в ньому; і все навіяне ззовні зникало помалу під впливом природних інстинктів; спочатку він ще коливався, у яку сторону направити свій життєвий шлях: чи примкнути до ліберальних прагнень Ларри й Эспронседи, або ж, уступаючи протилежному тиску, прилучитися ретроградному аристократичному духу. Вибір виявився неважким: служіння народу зовсім не відповідало ні характеру Вентури де-ля Вега, ні його витонченим звичкам, і він легко відрікся від популярності, віддав перевагу холодному схваленню вищого кола одностайним рукоплесканиям і гарячому ентузіазму юрби

В 1828 році він оспівав утихомирення Каталонії Фердинандом VII, і ця голосна ода ще більше підняла його славу серед офіційної публіки. З тієї пори поет ніколи не порушував своєї безумовної згоди з имеющими силу й владу: під час регентства Христини, як і в царювання Ізабелли II, перед династіями Орлеанов, Бонапартов, Монтихо, він однаково готовий був раболіпствувати, прославляти всіх коронованих осіб на іспанському й французькому тронах, не крім навіть і тих, що ще тільки стояли на щаблях, що ведуть до цих тронів. Тому Вентура де-ля Вега легко досягав усього, до чого прагнуло його честолюбство: оточений усілякими почестями, що обсипає щедрими нагородами, він був і академіком, і головним директором консерваторії, заснованої Христиной, був канцлером королеви; a смерть застала його вже на самій вершині ієрархічної градації, у подвійному званні, вищого державного сановника й професора літератури при королеві Ізабеллі й сестрі її герцогині де Монпансьє.

Визначивши той напрямок, якому незмінно випливала Вентура де-ля Вега з початку й до кінця свого літературного поприща, нам уже не важко скласти поняття про загальний характер всіх його добутків: з боку зовнішньої форми вони цілком бездоганні, тобто правильні, витончені, граціозні, але не шукайте в них ні життя, ні теплоти, ні сьогодення одушевления.

Вентура де-ля Вега відрізнявся саме тими якостями великосвітської людини, що витончують розум, дають йому зовнішній лиск, але в теж час позбавляють його всякої глибини. Як справжній денді ставиться до свого туалету, дотримуючи бездоганної добірності у всіх його дріб’язках, так і він ставився до своєї літературної Творчості, піклуючись лише o гарній обробці вірша, a не o внутрішньому змісті головна мета його полягала в тім, щоб догодити кому треба, заслужити схвалення хоча деяких, але вибраних, високопоставлених осіб, яким потрібно було не те, що діє на розум або серце, a що забавляє й лестить

Твору його складаються із хвалебних од, написаних із приводу кожного скільки нибудь видатної політичної події, із сонетів і сатир, що прикрашали в cвое час майже всі журнали й літературні збірники, нарешті, з дуже великої кількості театральних п’єс

Вентура де-ля Вега, як людина практичн і розсудливий, не міг, звичайно, удовольствоваться одними літературними лаврами так такими ж несуттєвими почестями й відмінностями, він хотів витягти зі своєї творчості якнайбільше матеріальних благ і досягла цього самою легенею путем.

Не перестаючи лестити й раболіпствувати перед сильними миру, Вентура де-ля Вега вживав разом з тим значну частку здатностей, дарованих йому природою, на переробку для іспанської публіки нових п’єс, що з’являлися на французькій сцені, і в цієї, так сказати, акліматизації чужих добутків доходив до дивної досконалості. Він так добре вмів змінювати положення, пристосовувати характери й почуття діючих осіб до смаку й вдач своїх співвітчизників, так спритно робив всі ці перетворення, що хоча б п’єса не представляла в сутності ні єдиної ноти самостійної творчості, вона проте здавалася цілком оригінальної й ні y кого навіть незапозиченої

Експлуатація цього способу дала йому багато грошей; хоча критика не раз гудила його за такі переробки, уїдливо йменуючи їхньою літературною крадіжкою й пояснюючи недоліком власних творчих сил, але вибраний рід письменства був занадто вигідний, щоб відмовитися від нього на догоду яким не будь рецензентам, і Вентура де-ля Вега продовжував його до самої смерті, добровільно жертвуючи своєю поетичною славою заради прямій, істотного прибутку, яку доставляло йому ремесло перекладача або переделивателя французького на іспанський лад

Не можна сказати, щоб він дійсно втратив усяку здатність до самостійної творчості; ні, його цілком оригінальна побутова комедія, під заголовком Світська Людина, користується заслуженою популярністю, хоча й публіка й критика значно перебільшили її достоїнства, але все-таки вона анітрошки не уступає напр. добуткам Моратина, a це доводить, що автор міг би досягти багато чого, якби він не піддався розумової ліні й прагненню до легких успіхів. Настільки ж самостійною роботою може вважатися лібрето до комічної опери Чорт-Прорицатель, написане їм для маэстро Базили все-таки інші його сценічні пиеси, повторюємо, не що інше, як суцільна переробка сфранцузского.

Вентура де-ля Вега особливо вміло розпоряджався постановкою своїх п’єс на сцені. Як наш Сарду, він не пропускав ні однієї репетиції, уважно прислухався до кожної репліки, входив у дрібні подробиці костюмів, гримування, керував самою грою акторів, їхньою мімікою, жестами, підвищенням і зниженням тону; словом ні в чому не давав їм волі, не допускаючи навіть ніяких заперечень із них сторони


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


Вентура де-ля Вега