ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ПАЇСІЙ

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ПАЇСІЙ (світське ім’я – Петро; 21.12.1722, Полтава – 15.11.1794, Нямецький монастир, Молдова) – релігійний філософ, церковний діяч, перекладач.

Виховувався в родині з глибокими літературними й релігійними традиціями, найвідомішим з якої був прадід, бароковий письменник І. Величковський. У 1735- 1739 рр. навчався в Києво-Могилянській академії, однак виявив незадоволення навчальною програмою, зокрема орієнтацією на латинську Європу, на значну увагу до античної міфології, до вчень Платона, Аристотеля, Цицерона (що він називає “зовнішнім”

ученням). Залишив академію і в пошуках власного духовного ідеалу кілька років мандрував по монастирях України й Молдови, постригся в ченці під іменем Платона.

У 1746 -1763 рр. Паїсій Величковський перебував на св. горі Афон (Греція), де остаточно сформувався його світогляд як послідовника ранніх середньовічних принципів ісихазму й болгарсько-візантійського містицизму, що полягав у глибокому аскетизмі та усамітненні. Згодом на цій основі розгорнув активну діяльність, створив церковне братство, перекладав візантійських богословів. Тут отримав сан священика та ім’я Паїсія.

Найпліднішим був останній

період життя в Молдові (1763 – 1794), де він перебував у Драгомирненському, Секульському та Нямецькому монастирях. У своїх творах і церковній практиці виступив насамперед як релігійний філософ, як “обновитель” духовного життя. У монастирській громаді він вбачав прообраз гармонійного суспільства, своєрідну комуну.

Ці ідеї відображені, зокрема, в приписуваному йому “Повчанні на постриження чернечого чину” та в спеціальному статуті, який визначає такі основні положення, як відсутність приватної власності, виборність настоятеля монастиря, смирення, сповідь, дотримання постів і церковних правил, освіта, навчання різних мистецтв, допомога бідним, створення лікарень, економічна автономія.

Ідеологічною основою діяльності Паїсія Величковського є вчення про розумну молитву, що має шість розділів. Будучи незадоволеним неточністю слов’янських перекладів, створив власну школу з переписування й перекладів візантійських оригінальних релігійних текстів, згідно з якою перекладач мав звіряти кілька варіантів, давати коментарі, робити дослівний переклад, що хоча й ускладнювало стиль письма, проте застерігало від подальших перекручень. Перекладацька школа Паїсія Величковського видала чимало збірників з догматичних, літургічних, морально-аскетичних і канонічних питань, які розповсюджувалися в усьому православному світі.

Самому Величковському належать рукописні переклади більш як 40 книг. Найважливіші з них увійшли до збірника “Добролюбие…” (виданий в Оптиній пустелі 1793 і 1822 р.), перекладні молитви – до збірника “Восторгнутые класы” (виданий там же).

Значний інтерес становить епістолярна творчість Паїсія Величковського, в якій часто велися дискусії, наводилися цитати тощо. Залишив також кілька рецептурних довідників щодо зцілення на основі навіювання й самонавіювання. Діяльність і вчення Паїсія Величковського викликали великий духовний рух серед православ’я, привели до поширення філософсько-релігійної течії паїсизму, що проявилося в утворенні церковних братств, які діяли на основі виробленої ним соціально-філософської моделі; у впливі на філософську й літературну думку (Ф. Достоєвський, М. Гоголь, Л. Толстой, І. Друце та ін.).

Належачи двом культурам, українській і молдавській, Паїсій Величковський завжди пам’ятав про своє національне коріння, зокрема в підписах до листів додавав “родимец полтавскій”. На його могилі викарбувані такі слова: “Тут почиває архімандрит старець Паїсій, малоросіянин…”

Літ.: Яцимирский А. И. Возрождение византийско-болгарского мистицизма и славяно-аскетической литературы в XVIII в. X., 1905; Четвериков С. Молдавский старец Паисий Величковский. Paris, 1988; Білодід О., Вельбівець Г. Земний Петро, святий Паїсій // Україна. 1989- № 50-52.

М. Сорока


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ПАЇСІЙ