О. Пушкін – представник найдавнішого роду бояр, народився в сім’ї відставного майора С. Л. Пушкіна. По материнській лінії російський поет – правнук А. Ганнібала, можливо, тому в Ефіопії стоїть пам’ятник О. Пушкіну з написом “Національний поет”. Дійсно, поезія охоплює весь всесвіт і зрозуміла тунгусу, калмику, фіну і “гордому внуку славян”. “Прострелено сонце” – так відгукнувся О. Кольцов на смерть О. Пушкіна, і псковська земля прийняла його у свої обійми.
Значення пушкінської творчості виражено в поетичному заповіті
И долго буду тем обязан я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал,
Что в свой жестокий век прославил я свободу
И милость к падшим призывал.
Велич російського поета полягає в постановці і вирішенні морально-етичних проблем людства, у громадянській спрямованості його творчості.
Поява Пушкіна в літературному розвитку ознаменована перемогою романтизму і утвердженням реалізму. О. Пушкін – “начало начал в російській літературі”. Найтонші переживання людської душі, “правда” почуття, піднесені пориви людського духу, приземлені і побутові замальовки – усе змішалося
До основних мотивів лірики Пушкіна слід віднести цикли його поетичних віршів: вільнолюбна, громадянська, патріотична лірика (“К Чаадаеву”, ода “Вольность”, “Свободы сеятель пустынный”, “Два чувства…”), філософська (“К морю”, “Вакханическая песня”, “Вновь я посетил”), пейзажна лірика (“Осень”, “Зимний вечер”, “Зимнее утро”), інтимна (“Я вас любил”, “Я помню чудное мгновенье”) та інші. Художня досконалість лірики поета виявляється в природності, простоті, ясності і точності образів.
Найвамогішим віршем про поета і поезію у вітчизняній пушкініані прийнято вважати “Пророк” (1826). І це дійсно так. Сюжет вірша підказаний Старим завітом – книгою пророка Ісайї. Біблійна легенда допомагає Пушкіну зрозуміти його власне призначення. Він – земна людина. Але постійна “духовная жажда” робить його винятковим, саме він почув “Бога глас”.
Стан “духовной жажды” спричинив собою переродження. Ліричному герою являється шестикрилий серафим. І дотик шостим крилом є вирішальним. Коли “зеницы вещии”, коли слух тонкий, язик – “жало мудрыя змеи”, серце – “уголь, пылающий огнем” – тоді настає проясніння, що полягає в поетичному даруванні. Поетичний дар – це дар Божий – такого висновку доходить О. Пушкін. І тому поет прислухається до Творця.
Він несе світу слово вічних істин – і в цьому його призначення.
“Я помню чудное мгновенье” – шедевр інтимної лірики поета. Чим є кохання – сенсом життя чи натхненням? Невичерпне джерело всього живого на землі для О. Пушкіна – це кохання, воно будить і облагороджує душу людини, воно допомагає пережити важкі хвилини життя. Кохання – складне людське почуття, воно різнолике, як саме життя.
У вірші “Я вас любил” зображена ціла гама переживань: безмовно, безнадійно, тремтливо, ніжно, щиро. І ці “чувства добрые”, пробуджені змінюють поета, збагачують людську натуру і створюють світ.
“Евгений Онегин” – роман у віршах, ліро-епічний твір. Епічна стихія роману визначається широтою охоплення зображення російської дійсності. В. Бєлінський називав роман “енциклопедією російського життя”.
Лірична стихія втілена в образі самого автора, “доброго приятеля” головного героя – Євгенія Онєгіна.
Роману притаманна дзеркальність сюжетних ходів. Любов Тетяни і її лист-визнання відображають закоханість Онєгіна і його жагуче послання.
Композиційно роман складається з трьох частин, по три глави в кожній.
| Частина I | Частина II | Частина III | |
| Глави: Глави: Глави: | Хандра Поэт Барышня | Деревня Именины Поединок | Москва Путешествие Онегина Большой свет |
Щирий реалізм проявився в тім, що за приватними долями людей зображена уся Росія: духовне життя дворянства, світське життя аристократичного суспільства, побутове життя помісного дворянства і російського народу, національний світогляд. Усі події і явища громадського життя подані з позиції народної оцінки.
Образи Євгенія Онєгіна, Володимира Лєнського і Тетяни Ларіної зображені в порівняльному аналізі різних культур: Онєгін – російський європеєць, Лєнський – “полурусский сосед”, Тетяна – уособлення російської культури, вихована на “преданьях старины глубокой”, хоча “с французскою книжкою в руках”.
Євгеній Онєгін, за словами І. О. Гончарова, – історико-літературний тип, художній образ, що відобразив у собі всі явища російського життя: співвіднесеність російської традиції і західноєвропейського впливу, старого, консервативного, і нового, породженого енергією французької революції та прогресивним явищем дворянського енциклопедизму. Образ головного героя поданий у причинно-наслідковому зв’язку. Євгеній Онєгін – продукт часу, середовища, який носить в собі його пороки, і в той же час – неабияка особистість. Спустошеність душі, розчарування, егоїзм і егоцентризм головного героя О. Пушкін лікує коханням, яке здатне відродити людську натуру.
Лєнський “с душою прямо геттингенской,… поклонник Канта и поэт” – романтик. З ним відбувається “звичайна історія”: перетворення романтичної натури в обивателя: романтичний індивідуалізм, зіштовхнувшись з жорстокою дійсністю, терпить крах.
Образ Тетяни Ларіної – “прекрасный идеал”. Щиросердне здоров’я Тетяни – від няньки “Филиппьевны седой”. Простота, природність, щирість, рішучість, почуття обов’язку, цілісність натури набувають у жіночому образі національних рис.
Усім ходом оповіді роману О. С. Пушкін приводить нас до вирішення філософських і моральних проблем, твердить про неможливість справжнього щастя без високої мети.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)