Вечорниці – одне з найулюбленіших свят молоді. Колись кожна частина села мала свої хати для проведення вечорниць. Найчастіше це були оселі самотніх жінок – солдаток, вдовиць. Молодь, яка збиралася на гулянку, називала господарку “паніматкою”.
Якщо ж траплялося, що в хаті був і господар, то його величали “вечорничіним батьком”.
Першими приходили на вечорниці дівчата. За ними поступово , збиралися хлопці. Пускали до хати лише “своїх” – парубок з іншого села міг потрапити на чужу вечірку лише з дозволу організаторів
Танці, пісні, забави, жарти – у веселих розвагах швидко минав час.
Під час вечорниць на Андрія молодь влаштовувала ігри з “калитою”. Так називали великий корж з діркою посередині, який підвішували до сволока. Хлопці й дівчата підстрибували, намагаючись дістати його губами.
Вечорниці на Андрія настільки широко увійшли в побут українців, що в деяких селах грудень називали “андрійцем”.
Часто після вечірнього гуляння дівчата проводжали хлопців і сідали за роботу – вишивали рушники. Такі посиденьки називалися “досвітками”. Траплялося, що вони затягувалися до ранкового світла, коли починали співати треті півні.
Вечорниці закінчувалися перед Масляною. У піст гріх було розважатися. Сьогодні повертаються із небуття народні свята, відроджується багатюща скарбниця духовних надбань, які дійшли до нас із сивої давнини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)