ВАРВАРИЗМИ

Варваризмами (лат. barbari, від грец. &;#946;&;#940;&;#961;&;#946;&;#945;&;#961;&;#959;Ι – іноземці) називають – ся слова іншомовного походження, які вживаються поряд зі своїми відповідниками в тій чи іншій національній мові, але остаточно не засвоюються нею. Порівняйте: “Стилістичним забарвленням відрізняються не ті іншомовні слова, які увійшли в мову, а ті, які вводяться в мовлення, ніяк його не збагачуючи, оскільки просто дублюють уже наявні в мові слова. Такі незакріплені в загальнолітературній мові одиниці отримали назву Варваризми”.

В

тексті твору варваризми передаються або мовою запозичення або ж відповідною національною мовою. Наприклад:

У сільській убогій церкві грають Requiem органи, хор голосить Miserere, люд зітхає De profundis. (Леся Українка)

Скресались коні. Бій кипить довкола. Горить землі простріляний квадрат.

Впав індіанець. Раптом… “Хау кола!” А це по-індіанськи: “Здрастуй, брат!”

(Л. Костенко)

Найчастіше, проте, варваризми використовуються у функції не підвищення, а комічного зниження декларованої теми. З цієї причини варваризми здебільшого вживаються з метою пародіювання. Ось як пародіюється в мові одного

з героїв роману О. Ізмайлова “Євгеній” (1789 р.) Євгенія Негодяєва пристрасть російських дворянських кіл до надмірного вживання французьких слів – так звана Галломанія: “Колокольчик фрапирует мои уши. Закоптелые избы, в которых кудахчут куры и ребята, меня не амюзируют”; “Если ты мне истинный друг, сделай милость, перестань плезантировать”; “Вижу, что нельзя екскюзировать мой поступок”; “Так ловок, так авантажен!..

Право, не фла-тирую нисколько…”.

Емоційний ефект від використання в тексті твору варваризмів пов’язаний насамперед з неповною зрозумілістю для пересічного читача їхнього значення, яке затримує на собі увагу і стимулює творчий потенціал людської фантазії. Тенденція до кількісного зростання числа вживаних варваризмів становить одну з характерних рис літератури футуризму, надмірність варваризації мови якого також досить часто слугувала об’єктом дошкульних пародій. Дивіться, наприклад, пародію на варваризовану мову віршів Ігоря Сєверяніна, яка з’явилася в 1913 році за підписом “Г. Е.” й мала назву: “Переклад Пушкіна на мову егофутуристів”:

Зима! Пейзанин, экстазуя, Ренувелирует шоссе, И лошадь, смежность ренифлуя, Ягуарный делает эссе. Пропеллером лансируя в’али, Снегомобиль рекордит дали, Шофер рулит; он весь в бандо, В люнетках, маске и манто.

Гарсонит мальчик в акведуке: Он усалазил пса на ски, Мотором ставши от тоски, Уж отжелировал он руки. Ему суфрактный амюзман, Вдали ж фенетрится маман.

Порівняйте з типовим зразком варваристичних віршів самого І. Сєверяніна:

О, Лилия ликеров, – о, creme de Violette!

Я выпил грез фиалок фиалковый фиал…

Я приказал немедля подать кабриолет,

И сел на сером клене в атласный интервал

Затянут в черный бархат, шофер и мой клеврет –

Коснулся рукоятки, и вздрогнувший мотор, Как жеребец заржавший, пошел во весь простор…

(“Фиолетовый транс”)

Інколи як особливий різновид варваризмів виокремлюють так звану Макаронічну мову, під якою найчастіше розуміють мову, надзвичайно густо пересипану варва-ристичними домішками, надмір яких перетворює її у своєрідний жаргон. Макаронічна мова у класичному розумінні – це латина, пересипана вкрапленнями з мов романського походження, насамперед італійської та французької. Перші зразки макаронічної поезії, як свідчить Б. Тома-шевський, “з’явилися в Італії (макарони – страва італійського походження). Був в Італії поет, тепер забутий, Тіфі делле Одассі, який близько 1490 р. написав такий макаронічний твір, який так і називався “Массагопеа”.

Він став початком багатьох подібних творів спочатку в Італії, потім це перейшло до Франції, з Франції – в інші країни. Є проте суттєва різниця між російським макаронічним стилем і макаронікою італійською та французькою, тобто романською, а за нею й іншими західними мовами, наприклад німецькою та англійською. Західна макароніка заснована на тому, що офіційною, книжною, науковою мовою в країнах цих мов була латина, але оскільки латина – мова мертва й вивчали її медики та юристи досить погано, то вони, самі того не помічаючи, псували цю латину, домішуючи туди слова своєї мови. Макаронічні поеми пародіювали мову людини, яка погано володіє латиною, але впевнена в тому, що вона нею володіє.

В найбільш яскравій формі подібний жаргон змальований в мові паризького студента, виведеного в книжці Рабле про Гар-гантюа. Комедія Мольєра “Вдаваний хворий” закінчується буфонадою, побудованою на макаронічному стилі, – урочистому посвяченні в медики, під час якого обов’язкова в таких випадках латина відрізняється тим, що до неї постійно домішується французька мова”. Дивіться зразок макаронічної мови на бурсацький лад з поеми І. Котляревського “Енеїда” – суміш латини з українською, яка досить повно відтворює своєрідний колорит макаронічного стилю:

Еней, к добру з натури склонний,

Сказав послам латинським так:

“Латинус реке єсть невгомонний,

А Турнус пессімус дурак.

Ікваре воювать вам мекум?

Латинуса буть путо це кум,

А вас, сеньйорес, без ума;

Латинусу рад пацем даре, Пермітто мертвих поховаре, І злості корам вас нема.

Один єсть Турнус ворог меус, Сам, ерго, дебет воювать; Велять так фата, ут Енеус Вам буде реке, Аматі зять. Щоб привести ад фінем беллюм, Про що всіх сангвіс проливать? Чи Турнус буде, чи Енеус, Укажеть глядіус, вель деус, Латинським сцептро управлять”.

(Частина 6, строфи 84-85)

Підрядковий переклад промови Енея перед латинськими послами, зроблений коментатором поеми О. Ф. Ста-вицьким, звучить так:

Латин цар єсть невгомонний, Латина вважаю за сліпого, А вас, сенатори, без ума; Латину рад мир дати, Дозволю мертвих поховати, І злості на вас нема.

Один єсть Турн ворог мій, Сам, отже, повинен воювать; Велить так доля, щоб Еней Вам був цар, Аматі зять. Щоб привести до кінця війну, Ми зробимо з Турном поєдинок, Про що всім кров проливать? Чи Турн буде, чи Еней Латинським скіпетром управлять – Укажеть меч або бог